Матері, які йдуть служити, часто стикаються з суспільним осудом. Їхній досвід звикли спрощувати: «пожертвувала родиною» або «покинула дітей». Але насправді за цим стоїть складна внутрішня боротьба, у якій любов до дитини нікуди не зникає.
Про вибір між материнством та фронтом і відчуття провини в жінок, які пішли захищати свою країну, Першій електронній газеті розповіла методистка Центру ментального відновлення «Незламна» від «Фонду Маша» Олена Запольська.
Материнство і військова служба – це не взаємовиключні ролі, а складний досвід, у якому одночасно існують любов, провина, сила і вразливість. У реальності війни жінки не обирають «дитину або фронт» – вони намагаються втримати зв’язок із дитиною навіть на відстані, паралельно виконуючи свій обов’язок. Саме цю складність часто не витримує суспільство, прагнучи простих оцінок і ярликів.
– Ми часто намагаємося спростити досвід жінок до «правильно» або «неправильно», але насправді там одночасно існують любов, провина і відповідальність, – пояснює Олена Запольська. – У мирному житті материнство зазвичай асоціюється з постійною присутністю поруч із дитиною.
Але навіть тоді «хороша мама» – це не та, яка ніколи не відлучається, а та, яка зберігає стабільний зв’язок із дитиною, навіть коли її немає поруч.
За словами психологині, під час війни ці розлуки стають глибшими й боліснішими. Водночас зв’язок не зникає – він зберігається через дзвінки, повідомлення, спогади та внутрішнє відчуття близькості.
Для жінок, які поєднують материнство і службу, це часто означає сильні внутрішні переживання. Вони можуть відчувати провину, сумніви, страх нашкодити дитині або бути «недостатньо хорошою мамою». Ці стани нерідко проявляються як постійна тривога або спроби «надолужити» втрачений час після повернення.
– Наведу приклад: жінка після повернення зі служби стикається з відчуттям відчуження від дитини. Вона говорить: «вона ніби моя, але не повністю». Це переживання може бути як наслідком порушення безперервності зв’язку, так і способом захиститися: частина психіки «заморожує» прив’язаність, щоб витримати розлуку, – додає Олена Запольська.
Важливо розуміти: головне переживання таких жінок – не відмова від материнства. Навпаки, любов до дитини залишається, але поруч із нею з’являються інші сильні емоції – провина, сором, полегшення, виснаження. Усе це може існувати одночасно.
Саме цю складність часто не витримує суспільство. Тому в публічному просторі з’являються крайнощі: жінок або героїзують, або засуджують. Але обидва підходи спрощують реальність і не дають можливості чесно говорити про досвід.
Велику роль у цьому відіграє мова, пояснює психологиня. Формулювання на кшталт «покинула дітей заради фронту» створюють додатковий тиск і шукають винного там, де є складна життєва ситуація. Водночас ідеалізація «пожертвувала всім заради країни» стирає іншу частину правди – сумніви, біль і внутрішні конфлікти.
Натомість більш підтримуючою є мова, яка визнає складність: коли ми говоримо про розлуку, про пошук зв’язку з дитиною, про суперечливі почуття.
Тому, стверджує психологиня, коли говорите про жінок-військовослужбовиць, краще використовувати наступні фрази:
- вона переживає розлуку з дитиною у зв’язку зі службою;
- вона стикається з провиною і водночас відчуває значущість свого вибору.
– Звісно, ці слова не роблять реальність матерів, які пішли на війну, менш складною. Але правильні фрази дають змогу побачити: ми вас розуміємо. Не навішуємо ярлики, – наголошує методистка Центру ментального відновлення «Незламна».
– І закликаю всіх дивитися на досвід жінки ширше: як на поєднання різних почуттів і ролей, що можуть існувати одночасно.
Саме такий підхід лежить в основі роботи Центру ментального відновлення «Незламна» від «Фонду Маша», який у співпраці з GIZ надає психологічну підтримку жінкам і допомагає проживати складні досвіди без осуду – з повагою до їхніх рішень і почуттів.
У ширшому сенсі тема матерів, які стали військовими, виходить за межі лише війни чи гендеру. Вона про здатність суспільства приймати складність, визнавати різні форми материнства і залишатися в контакті з реальністю, навіть коли вона неоднозначна.
Проєкт «Розширення доступу до психологічної підтримки жінок, постраждалих від війни» реалізується ГО «Фонд Маша» у межах проєкту «Гендерно-чутливі підходи до ментального здоров'я та психосоціальної підтримки в Україні», що впроваджується GIZ Ukraine за фінансування уряду Німеччини.
Читайте також:
Залишити коментар: