За останній рік життя у селі Марчишина Буда Свеської громади, розташованому у 5-кілометровій зоні від кордону з рф, суттєво змінилося через обстріли. Не працюють школа і фабрика, перестала приїжджати пошта, немає стабільного мобільного зв’язку та регулярного автобусного сполучення. Дітей у селі також уже немає — батьки евакуювали їх заради безпеки.
Попри це, частина дорослих мешканців залишається. Люди доглядають за господарствами, тримають корів, косять сіно та підтримують звичний побут. Про це Ямпільському інформаційному агентству розповіли місцеві жителі.
Загибель людей і руйнування в селі
До травня 2025 року в Марчишиній Буді працювали магазини.
9 травня 2025 року внаслідок обстрілу згорів житловий будинок.
12 травня атаки почалися на подвір’ї місцевого підприємця, де працював один із магазинів. Спочатку згорів автомобіль, а згодом удари припали на його будинок. Чоловік був змушений розпродати товар і залишити село. Після цього в Марчишиній Буді залишився працювати ще один магазин.
5 квітня 2026 року в Марчишиній Буді внаслідок вибуху загинули двоє людей — 53-річний чоловік та 70-річна жінка. Коли люди намагалися загасити траву, здетонував невідомий вибуховий пристрій.
На початку червня 2026 року БпЛА типу «Молнія» влучила в інший житловий будинок.
У серпні ще один будинок згорів унаслідок російського удару. За словами мешканців, його власники не постраждали.
У ніч із 18 на 19 вересня 2026 року російські безпілотники знищили останній магазин у селі. Будівля повністю зруйнована.
19 вересня на дорозі між Свесою та Марчишиною Будою внаслідок влучання російського БпЛА в автомобіль загинули четверо місцевих жителів — дві жінки віком 76 та 56 років і двоє чоловіків віком 45 та 59 років.
За словами односельців, подружжя їздило до Свеси, щоб відправити посилки дітям, адже до самого села пошта не приїжджає. Ще двоє загиблих були родичами: зять їхав зустрічати тещу, яка поверталася після лікування у Глухові. Усі четверо їхали в одному автомобілі та загинули, коли поверталися до Марчишиної Буди.
Як живуть ті, хто залишився
За словами місцевої жительки Олени, через близькість до кордону із села поступово виїжджали родини з дітьми.
«Більш-менш до початку минулого року ми жили якось так. Ми відчували війну, близькість кордону — це зрозуміло, вибухи були, але щоб таких сильних трагедій село не відчувало. Хіба що евакуювали дітей, родини з дітьми. Все ж таки кордон близько, та й це потрібно було дітей вивезти, і потроху село поменшало».
Люди, які залишилися в селі, продовжують займатися господарством.
«Ще тримаємо корів, косять сіно. Все-таки люди в нас мужні і вірять в те, що… Ну як кинути все те, що жив, чим жили, за рахунок господарства ми виживаємо», — розповідає Олена.
Стабільного мобільного зв’язку в селі немає вже близько року. Щоб зателефонувати, мешканцям доводиться шукати місця, де з’являється сигнал. Регулярного автобусного сполучення також немає.
«Так, хтось куди їде — будемо просити, візьме чи найме, коли і з яких потреб», — каже Олена.
Що працює в селі попри обстріли
Через обстріли в селі періодично пошкоджуються електричні мережі. Під час їхнього відновлення, за словами мешканців, іноді допомагають місцеві люди, які мають відповідні знання.
У селі працюють староста та представники місцевої влади, які, за словами жителів, допомагають вирішувати поточні питання. Є також фельдшерсько-акушерський пункт, де можна отримати першу медичну допомогу та необхідні ліки.
«Як буде далі, не знаємо, але поки ось в таких умовах доводиться жити. Допомагає згуртованість жителів села, допомагаємо один одному, підтримуємо», — зазначає Олена.