Як ділять майно та борги після розлучення – суд пояснив правила на прикладі справи киян

Дніпровський районний суд міста Києва розглянув цивільну справу за позовом колишньої дружини до колишнього чоловіка про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом колишнього чоловіка до колишньої дружини, третя особа — публічне акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фоліо», про поділ майна подружжя. Суд задовольнив позови частково.

Яке майно подружжя ділило

Чоловік і жінка одружилися 18 жовтня 2015 року. У них народився син. Із 20 листопада 2023 року вони припинили вести спільне господарство та почали проживати окремо. Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 8 лютого 2024 року у справі № 126/3222/23 шлюб розірвано.

За роки шлюбу сторони набули: квартиру, зареєстровану на праві власності за чоловіком на підставі договору купівлі-продажу від 1 листопада 2017 року; майнові права на іншу квартиру на підставі попереднього договору купівлі-продажу від 18 лютого 2021 року, укладеного чоловіком з публічним акціонерним товариством «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фоліо»; транспортний засіб марки KIA моделі Sportage 2011 року випуску, зареєстрований на чоловіка; транспортний засіб марки Volkswagen моделі Tiguan 2011 року випуску, зареєстрований на дружину; частку в статутному капіталі одноосібного товариства з обмеженою відповідальністю «Лърн енд Плей» («Learn&Play» Ltd), зареєстрованого в Болгарії на ім’я дружини.

Чоловік посилався на договір позики від 21 жовтня 2017 року, укладений ним з третьою особою на суму 60 000 доларів США, кошти за яким, за його твердженням, витрачено на придбання квартири, а також на боргові зобов’язання за попереднім договором купівлі-продажу квартири.

Дружина просила відступити від рівності часток з урахуванням інтересів дитини, яка проживає з нею, та визнати за нею більшу частку в квартирі. Чоловік просив визнати за ним більшу частку в квартирі з урахуванням вартості частки дружини в болгарському товаристві.

Посилання сторін на земельну ділянку, договори оренди та криптовалюту судом оцінено як недоведені належними та допустимими доказами.

Кому дісталися борги

Суд визнав об’єктом права спільної сумісної власності сторін боргове зобов’язання за попереднім договором купівлі-продажу квартири від 18 лютого 2021 року, укладеним між публічним акціонерним товариством «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Фоліо» та колишнім чоловіком.

Суд визнав об’єктом права спільної сумісної власності сторін боргове зобов’язання за договором позики від 21 жовтня 2017 року, укладеним між колишнім чоловіком та третьою особою.

Чи отримала дружина більшу частку через дитину

Чоловік посилався на договір позики від 21 жовтня 2017 року на 60 000 доларів США. За його словами, ці кошти були використані для придбання квартири.

Суд визнав це боргове зобов’язання об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Так само спільним суд визнав боргове зобов’язання за попереднім договором купівлі-продажу квартири від 18 лютого 2021 року, укладеним чоловіком із фондом «Фоліо».

Водночас посилання сторін на земельну ділянку, договори оренди та криптовалюту суд не врахував, оскільки належних і допустимих доказів щодо них надано не було.

Чи отримала дружина більшу частку через дитину

Дружина просила відступити від принципу рівності часток через те, що спільний син проживає разом із нею, та визнати за нею більшу частину квартири.

Чоловік, своєю чергою, також просив збільшити його частку в квартирі, посилаючись на вартість частки дружини у болгарському товаристві.

Суд не знайшов підстав для відступлення від рівності часток. У результаті кожному з колишнього подружжя присудили по 1/2 квартири.

Суд зазначив, що за загальним правилом частки дружини та чоловіка у спільному майні є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або шлюбним договором. При цьому сам факт проживання дитини з одним із батьків не є автоматичною підставою для збільшення його частки.

Як поділили автомобілі

За результатами поділу майна суд визнав:

• за колишньою дружиною — право особистої приватної власності на Volkswagen Tiguan 2011 року випуску;
• за колишнім чоловіком — право особистої приватної власності на KIA Sportage 2011 року випуску.

Що вирішили щодо частки у болгарській компанії

Суд визнав частку дружини у статутному капіталі «Лърн енд Плей» («Learn&Play» Ltd) спільним майном подружжя та залишив її у власності колишньої дружини.

Водночас із неї на користь колишнього чоловіка стягнули компенсацію вартості половини цієї частки — 50 болгарських левів, що еквівалентно 1 272,18 гривні.

Суд застосував правові позиції Верховного Суду щодо майна, внесеного одним із подружжя до статутного капіталу товариства. Якщо для такого внеску використовувалися кошти, які є спільною сумісною власністю подружжя, товариство стає власником цих коштів, а той із подружжя, хто зробив внесок, набуває корпоративну частку. Другий із подружжя при цьому має право вимагати виплати половини вартості цієї частки.

Яке рішення ухвалив суд

Дніпровський районний суд Києва у справі № 755/2698/24 задовольнив первісний та зустрічний позови частково.

У результаті поділу спільного майна:

• колишня дружина отримала 1/2 квартири;
• колишній чоловік отримав 1/2 квартири;
• Volkswagen Tiguan залишився у власності дружини;
• KIA Sportage — у власності чоловіка;
• борг за попереднім договором купівлі-продажу квартири визнано спільним зобов’язанням подружжя;
• борг за договором позики на 60 000 доларів США також визнано спільним зобов’язанням;
• частку в болгарському товаристві залишено за дружиною, але вона має виплатити чоловікові 50 болгарських левів компенсації за половину її вартості.

В іншій частині позовних вимог суд відмовив.

Суд керувався статтями 60, 61, 69-–71, 74 Сімейного кодексу України. Відповідно до частини першої статті 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Відступлення від рівності часток можливе за обставинами, визначеними частиною третьою статті 70 Сімейного кодексу України, однак таких обставин судом не встановлено. Проживання дитини з одним із подружжя само по собі не є підставою для збільшення його частки, про що зазначав Верховний Суд у постановах від 2 березня 2020 року у справі № 448/1722/16-ц та від 29 квітня 2020 року у справі № 200/15089/16-ц.

Щодо частки в статутному капіталі товариства суд застосував висновки Верховного Суду, сформульовані у постановах від 3 липня 2013 року у справі № 6-61цс13, від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, від 3 червня 2015 року у справі № 6-38цс15: у разі внесення одним із подружжя як вкладу у статутний капітал товариства коштів, які є спільною сумісною власністю, товариство стає їх власником, а особа, яка внесла вклад, набуває право на частку учасника; інший з подружжя набуває право вимагати виплати половини вартості частки. Презумпція відповідності вартості частки розміру внеску не спростована.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц виснувала, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України) та вважала, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання, не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagramта в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.