Стати на захист країни чи «моя хата скраю». Мова про мобілізацію під час повномасштабного вторгнення росіян в Україну. Рівненщину теж не оминула мобілізаційна хвиля. Тримати оборону спочатку ринулися всі. Та наразі, за чотири роки, спостерігається дефіцит чоловіків на фронті. Та й у тилу їх доводиться шукати.
«Мобілізація — це не лише про цифри та статистику. Це про родини, які чекають. Про батьків, які проводжають синів. Про чоловіків, які змінюють цивільний одяг на військову форму», — журналістка Сніжана Твардовська.
Повномасштабне вторгнення. Його розпочала росія 24 лютого 2022 року, того ж дня в Україні було оголошено загальну мобілізацію. З самого ранку вистроїлися черги з тих, хто хотів боронити кордони своєї держави. Охочих було тисячі.
«Люди йшли ранок, обід, ніч, вечір — взагалі різниці не було. Люди спали в нас на сходах. Люди просто йшли масово, бо хотіли захищати свою Батьківщину. Частина людей, це оперативний резерв, люди, які вже відслужили за часів АТО та ООС, вони йшли до своїх частин або до тих частин, які були поруч. І точно так же вступали до війська», — речниця Рівненського обласного ТЦК та СП Тетяна Камерістова.
Втім, мобілізація затяглася на роки і стала інструментом, що забезпечив формування стійкої оборони в перші дні війни. Та був нюанс: відразу до війська вступити могли не усі. Спочатку туди брали людей з бойовим досвідом, військовими спеціальностями та добровольців. Одним з таких є Олександр Мурашов. До повномасштабної війни чоловік проживав за кордоном. Та, почувши про ракетні обстріли міст України, без вагань повернувся на Батьківщину. І вже 25 лютого одягнув піксельну форму.
«Перебуваючи у Фінляндії, все було мирно, спокійно, до дзвінка доньки. Як кожен батько, я поїхав рятувати дитину. Чому я пішов добровільно? У кожного з нас є своя домівка, свої батьки, сім'ї, яких треба було рятувати. Як не ми, то хто. На сьогоднішній день в нас людей на фронті не вистачає», — доброволець, ветеран 5-ої окремої штурмової бригади Олександр Мурашов.
Відтоді тисячі чоловіків залишили свої домівки, роботу й мирне життя, аби стати до лав Збройних сил. Для когось це було усвідомлене рішення ще з перших днів війни, для когось — повістка стала несподіванкою. І вже з часом мобілізація зайшла в глухий кут. А все тому, що чоловіків силоміць почали ловити посеред вулиці та «пакували» у буси.
Окрім того, були випадки, коли чоловіків навіть били та рвали їхній одяг.
Як зазначила речниця Рівненського обласного ТЦК та СП Тетяна Камерістова, чим далі від лінії фронту, тим менше охочих захищати рідну землю від окупанта.
«А з приводу мобілізації, то темпи так, насправді спадають. Маса свідомих громадян уже відвоювала або воює. Ну а ті, які залишились, то скажімо так: частина з людей добре зустрів наряд територіальний центр комплектування з поліцією, ну я йду воювати. Доставила поліція, зазвичай порушників, як правило військового обліку, ну людина вже йде воювати. Вже такого ентузіазму і запалу, чи 14-16 чи 22-23 рік, уже насправді немає», — речниця Рівненського обласного ТЦК та СП Тетяна Камерістова.
Не стояли осторонь і жінки. Хоч мобілізація жіночої статі в Україні є добровільною та, як зазначила майор ЗСУ Тетяна Камерістова, навіть в юному віці дівчата за власним бажанням стають до лав війська.
«У порівнянні з власним досвідом, якщо 14-16 рік, ну скажімо до часів повномасштабного вторгнення, жінок у війську було мало. Зараз фактично всі посади, не має різниці, яку може обіймати посаду чоловік чи жінка, жінок насправді дуже багато. І більше жінок не мобілізовуються, а укладають контракт», — речниця Рівненського обласного ТЦК та СП Тетяна Камерістова.
На сьогодні система мобілізації продовжує працювати, адже війна триває. І поки на фронті точаться бої, у тилу вирішується не менш важливе питання — як забезпечити армію людьми, зберігаючи баланс між потребами фронту та можливостями суспільства. Наразі воєнним станом загальна мобілізація продовжена щонайменше до 4 травня 2026 року.