Нинішнє погіршення відносин між Києвом та Варшавою безумовно вплине на життя українців у Польщі.
Проте варто усвідомити: зміни щодо них стали помітними ще задовго до нинішньої кризи. Парламентські вибори 2023 року показали, що послідовно антиукраїнська позиція партії "Конфедерація" не лише привабила до неї виборців, а й заохотила інших популістів до агресивнішої риторики. І це стало особливо помітним на президентських виборах 2025 року.
Уряд Дональда Туска невміло керує цією кризою.
Про те, як на такі зміни реагують українці, що живуть у Польщі, читайте в статті Олени Бабакової та Пшемислава Садури Тікай, ігноруй або борись: як українці в Польщі відчули зміну ставлення до себе. Далі – стислий її виклад.
У квітні-травні 2026 року автори цієї статті провели дослідження "Ми тут не вдома. Українські мігранти та біженці про стосунки з поляками" на замовлення Krytyka Polityczna.
Дослідження базувалося на інтерв'юванні українців, що мешкають у Польщі.
Наші респонденти усвідомлюють існування стереотипу "вимогливого та невдячного" українця; якщо закид у вимогливості вони відкидають історіями про те, як багато і важко працюють, то як довести, що ти вдячний?
Це питання особливо хвилює воєнних біженців. Одна зі співрозмовниць переповідала дописи відомих українців у соціальних мережах, публічні ритуали вдячності під час варшавського святкування Дня незалежності, коли вся Замкова площа скандувала: "Дякуємо".
Але водночас зізнається, що не знає, як вона особисто чи вся спільнота могла б адекватно висловити свою вдячність полякам.
Інша респондентка, яка багато років живе в країні, прямо сказала про свій тягар: бути вічно зобов’язаною та не впевненою, яка форма вдячності була б "достатньою". Достатньою для кого, виміряною чим, за яким рахунком – залишається недомовленим.
Як же українці дають собі раду з цією напругою?
Перша і найпоширеніша стратегія подолання напруги – це вихід із публічного простору (усунення) та самоцензура, особливо мовна.
Рідна мова стає ризиком, який необхідно прораховувати.
Друга стратегія – це когнітивна дистанція, типова для людей із високим соціальним капіталом (задекларована самостійність, відмова від ролі жертви).
Ця стратегія захищає від безсилля, але її ціна є тонкою: вона закриває можливість говорити про кривду прямо.
Третя стратегія – це усунення з простору контакту, зокрема з цифрового простору.
Четверта стратегія – це амортизація через активну громадську діяльність.
Наприклад, менеджер проєктів із тривалим стажем у Польщі провів міжнародний семінар про українофобію в країнах Європейського Союзу.
Це пом'якшення отриманих ударів через дієвість і, можливо, це найздоровіша відповідь на ворожість, яку можна собі уявити. Але це також стратегія, доступна лише тим, хто володіє мовою, юридичними знаннями, соціальним капіталом і часовим ресурсом.
Найглибшою і водночас найбільш тривожною стратегією є витіснення.
Модель "усе гаразд" полягає в декларуванні відсутності зіткнень із ворожістю за одночасного опису її конкретних епізодів у тій самій розмові. Лунає тверде, категоричне заперечення ("ніколи", "жодного поганого поляка", "не відчувала"), а за мить – конкретний, яскраво запам’ятований інцидент.
Станом на середину 2026 року українці в Польщі прямують до реальності, яку зазвичай називають "домом".
Докладніше – в матеріалі Олени Бабакової та Пшемислава Садури Тікай, ігноруй або борись: як українці в Польщі відчули зміну ставлення до себе.