Як Тальянківська гімназія зустрічає новий навчальний рік
Школа живе не стільки завдяки новим меблям чи відремонтованим стінам, стільки завдяки пам’яті й спадковості, що формують її характер. Навчальний заклад, осередком якого стала будівля з понад столітньою історією, береже особливий дух у коридорах і класах. Підготовка до першого вересня тут виходить далеко за межі побутового затишку, тому що йдеться про збереження матеріальних і духовних скарбів села. .
Шана минулому й упевненість у майбутньому
Для місцевих жителів навчальний заклад – справжнє серце громади. Попри поодинокі закиди щодо поважного віку споруди, колектив пишається змогою працювати в цих історичних стінах. Нашу розмову Інна Сергіївна розпочала зі слів Максима Рильського: «».
Від себе вона додала: «».
Сьогодення додає до традиційної підготовки власні вимоги, де головним орієнтиром залишається безпека дітей. На території гімназії облаштовано два найпростіших укриття. Упродовж літа тут підтримували порядок, оновили аптечки й завдяки благодійній допомозі встановили зручні поручні на вході. Відділ освіти надав необхідні матеріали для перекриття даху, щоб захистити укриття від сезонних дощів. Через одне з них проходить тепломережа, тож узимку там буде сухо й тепло.
Нова сторінка й підготовка затишку
Головний показник життєздатності будь-якого навчального закладу – дитячий сміх у коридорах. Цьогоріч Тальянківська гімназія відкриває двері для шести першокласників, які розпочнуть свій шлях до знань у повністю оновленому класі.
Зміни торкнулися й шкільної їдальні: відремонтували обідню залу, здатну тепер одночасно прийняти до сорока учнів. Організація харчування розпланована на дві перерви, а кухарка Валентина Вікторівна вже чекає на вихованців, аби частувати їх смачними й корисними стравами.
Косметичне оновлення внутрішніх приміщень стало можливим завдяки злагодженій співпраці відділу освіти, батьківського колективу й мецената Олександра Горбача.
Колективна праця заради спільної мети
Найбільш трудомістким етапом літніх робіт виявилося впорядкування довколишньої території. Шкільне подвір’я розкинулося на чималій площі, тому його опорядження вимагало значних зусиль. Утім, завдяки згуртованості педагогів і технічного персоналу, воно сяє чистотою.
А наприкінці зустрічі очільниця закладу підсумувала: «!».
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
Україна повертає воду на поля: навіщо держава відроджує меліорацію