Зовнішня політика адміністрації США на чолі з Дональдом Трампом стала серйозним випробуванням для Європейського Союзу та України.
Зміщення акценту зі спільних цінностей на прагматичну співпрацю, публічна критика урядів союзних держав, зневага до міжнародного права, а також риторика про можливу окупацію Гренландії та спроби втягнути європейських партнерів у війну з Іраном – все це відчутно підірвало відносини між двома берегами "великого прекрасного океану".
За таких обставин Україна та ЄС потребують нової стратегії взаємодії зі Сполученими Штатами, що враховувала б як розбіжності, так і простір для глибшої прагматичної співпраці, де це можливо.
Про те, чи можливо цього досягти і як саме, читайте в статті учасників програми партнерства ЄС-Україна Маріанни Фахурдінової і Єгора Ткачука Потрібен шлюб за розрахунком: як ЄС та Україні побудувати нові відносини з Америкою Трампа. Далі – стислий її виклад.
Сьогодні союзники по обидва боки Атлантики мають значні розбіжності в цілях, методах і самому баченні зовнішньої політики.
США перемикають увагу на Індо-Тихоокеанський регіон. Власне, це розпочалося ще за президентства Барака Обами – однак саме за Дональда Трампа дистанціювання Вашингтона від Європи набуло особливо різкого й демонстративного характеру.
Заяви з Пентагону свідчать, що США прагнуть уже до 2027 року перекласти відповідальність за конвенційне стримування на європейських союзників і створити "НАТО 3.0".
Особливо болючою для Європи та України стала зміна американського підходу до Росії.
Якщо адміністрація Джо Байдена розглядала Москву та Пекін як дві складові ширшого глобального протистояння демократій (і свого у тому числі) з авторитарними державами, то команда Трампа виходить з намірів взаємодії, щоби бодай частково відірвати від Пекіна Москву.
Водночас союзники США дедалі частіше стають мішенями критики Трампа.
Що менше у Європи впевненості у готовності Вашингтона й надалі беззастережно гарантувати безпеку континенту, то активніше Брюссель та держави-члени рухаються до більшої стратегічної автономії. Пришвидшують переозброєння, беруть на себе більшу частину відповідальності за підтримку України.
Втім, ця автономія поки що обмежена. Європейська підтримка України ще не може повноцінно замістити американську. Попри суттєве збільшення обсягів, їй бракує важливих елементів.
За деякими прогнозами, Євросоюзу знадобиться 5-10 років для того, щоб досягнути самозабезпечення в оборонній промисловості.
Немає готовності для переходу і до так званого "європейського НАТО". Для цього мають відбутися суттєві структурні зміни всередині Альянсу. В ЄС навіть немає власних командних структур поза НАТО.
Найбільш очевидним полем для співпраці США, ЄС та України залишається завершення російсько-української війни.
Іншою потенційною сферою для співпраці може стати конфіскація заморожених російських активів. ЄС не вдалося погодити репараційний кредит для України наприкінці минулого року, і його замінили позикою на 90 млрд євро під гарантії бюджету ЄС. Однак це питання може знову з'явитися на порядку денному Євросоюзу.
Трансатлантична співпраця нового покоління могла би бути і в царині виробництва зброї.
США ще торік висловлювали зацікавленість у розширенні взаємодії з Україною у сфері БпЛА, зокрема й у форматі повоєнних домовленостей про обмін українських дронів на американські системи – і у 2026 році готовність України до цього збереглася. Або придбання їх – українські дрони цього року були відібрані для замовлень для армії США.
Серед "мирних" питань точками співпраці могли би стати критичні мінерали та сировинні ресурси.
І хоча трансатлантичні відносини переживають зараз глибоку кризу довіри, ЄС, Україна та США мають достатньо спільних інтересів.
Докладніше – в матеріалі Маріанни Фахурдінової і Єгора Ткачука Потрібен шлюб за розрахунком: як ЄС та Україні побудувати нові відносини з Америкою Трампа.