«У жовтні 2024 року ми придбали будинок у маленькому селі Березівці Олександрійського району, що на Кіровоградщині. А через пів року, у лютому 2025 , переїхали туди жити. Самі ми родом з Добропілля, що на Донеччині, – розповідає 40-річний ветеран і переселенець Андрій Аскеров. – У зв’язку з наближенням лінії фронту змушені були шукати нове житло. Дивилися невеликі будинки в селах центральної України. Так і зупинилися неподалік Олександрії, бо знайшли тут недорогий будинок».
Андрій 16 років працював шахтарем і у вільний час тренував дитячі волейбольні команди в Добропіллі, звідки родом. Та з початком повномаштабного вторгнення пішов на фронт, де у 2022 році зазнав поранення – наступив на міну, ногу довелося ампутувати. Нині він ходить на протезі.
Протезування, реабілітацію та реампутацію проходив у Львові у центрі “Незламні”. І попри численні випробування чоловік дуже активний та непосидючий, завжди хотів і хоче бути корисним людям, тому після поранення ще майже два роки ніс службу у сухопутних військах, а з лютого 2025 року був змушений звільнитися. Потім переїхав у село Березівка на Кіровоградщині.
Також що цікаво: після протезування Андрій ще повертався додому у Добропілля, що на Донеччині, поки ситуація там була спокійнішою, та продовжував тренувати дітей на громадських засадах (2023-2024 роки). Там же і отримав пропозицію від головного тренера Національної параолімпійської збірної України з волейболу сидячи, спробувати себе у цій дисципліні. Спочатку чоловік вагався, але згодом погодився.
Наразі він є кандидатом у Національну паралімпійську збірну, їздить на збори, тренується, активно бере участь у ветеранських змаганнях, намагається популяризувати адаптивний спорт. У 2025 році отримав спортивне звання “Кандидат у майстри спорту з волейболу сидячи”.
«За рік життя в Березівці поступово адаптувалися, – продовжує ветеран. – Хоча і важко порівнювати місто з малим селом, адже ми мешкали у шахтарському містечку на 40 тисяч населення, а поміняли його на село, де живе лише 600 осіб. Втім, найбільше тут радує те, що в Березівці живуть щирі й добрі люди, які завжди приходять на допомогу, спілкуються і підтримують зв’язки.
Спершу, звісно, було дуже важко, адже в маленькому селі уклад життя зовсім інший. Тут сьогодні найбільшою проблемою є те, що в Березівці практично відсутня лікарня, дуже погано ходять автобуси, виникають труднощі з оформленням документів і за всім цим доводиться їздити в сусідні села.
Також бракує гарно облаштованого дитячого майданчика, не вистачає сучасного громадського простору, хоч є сільський клуб. Чому нас турбують ці проблеми? Бо виховуємо маленького сина Святослава, якому лише рочок, і маємо потреби у відповідних послугах.
Втім, попри всі ці складнощі ми з дружиною Вікторією і сином поступово призвичаїлись до нового життя в селі і вже готові змінювати простір довкола себе. Маємо ідею долучитися до облаштування і ремонту дитячого майданчика у Березівці. Також прагнемо поліпшити внутрішню комунікацію села. Готові створити телеграм-чат Березівки для внутрішнього спілкування його мешканців і дієвої комунікації задля вирішення спільних проблем.
Зараз вже можна сказати, що хоч ми з Вікторією і сумуємо за нашою домівкою і часто тягне в Добропілля, але вже сто відсотків ми стали частиною Кіровоградщини! Ми вже добре познайомилися з мешканцями Березівки, з кількома родинами здружилися, спілкуємося та підтримуємо один одного.
Тому з власного досвіду можу радити іншим переміщеним особам не боятися переїздити до села, особливо якщо є власний транспорт. У селах жити легше. В Березівці, наприклад, вам точно допоможуть, це вже перевірено.
Всю зиму 2025 та 2026 року я займався виготовленням окопних свічок для військових, від кого були запити, і місцеві добре допомагали з коробками, картоном, ми налагодили зв’язок з тутешніми волонтерами. Тобто люди відгукуються. А згодом тут же, в сусідній Олександрії, я знайшов собі роботу у Нацполіції. І хоча працюю цивільним спеціалістом, але задоволений, що можу себе реалізувати, бо сидіти без діла не можу», – розповідає ветеран.
Також Андрій грає в команді “VollleyBrothers” Київської області і нещодавно долучався до чергових змагань – саме розпочався чемпіонат України з волейболу сидячи серед ветеранів, учасників бойових дій та осіб з інвалідністю в наслідок війни. Був перший тур. Команда Андрія здобула перемогу на цьому етапі.
А взагалі, Андрій мріє про сучасний вуличний спортивний комплекс для тренувань як для дітей, так і дорослих у своєму селі і готовий допомогти з тренуваннями саме підростаючому поколінню, бо це не лише реабілітація військових ветеранів, а й простих жителів та молоді, які б долучалися до здорового способу життя. Він вірить, що всі мрії здійснюються на шляху до Перемоги.
Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
Наталія Маліцька для Першої електронної газети
Читайте також:
Залишити коментар: