Нещодавно в інформаційному агентстві «Інтерфакс-Україна» ми обговорили результати IV Національного дослідження від компанії «Active Group»
«Медична реформа України: оцінки лікарів, виклики та перспективи розвитку».
Скажу прямо: насправді все набагато гірше. Ситуація на місцях, на жаль, вже набуває незворотного характеру. Ми маємо справу із системним винищенням залишків охорони здоров’я, хаосом на місцях і ця криза — рукотворна.
Найстрашніший маркер цієї так званої «реформи» — це ставлення медиків до НСЗУ. Понад 75% опитаних колег сприймають цю службу не як партнера, а як каральний орган! Замість підтримки, коли лікарні воюють за виживання, а керівники кричать, що тарифи ГЕТЬ НЕ ПОКРИВАЮТЬ витрат, НСЗУ приходить до них з перевірками, закриває лікарні, забирає ліцензії та виставляє абсурдні вимоги: «У вас усе повинно бути!». І все це супроводжується інформаційними атаками у ЗМІ, де медиків спеціально виставляють мало не «бандитами» та хапугами, щоб нацькувати на них суспільство і під цим шумом тишком-нишком ліквідовувати «неспроможні» медичні заклади.
На фоні цього недофінансування на місцях медикам під страхом звільнення забороняють казати пацієнтам і їхнім рідним, що в лікарні чогось немає і що треба докупити ліки, аби врятувати людині життя. Це взагалі моторошна ситуація, як для мене. Лікар опиняється під жорстким пресом: з одного боку — адміністрація та НСЗУ, з іншого — абсолютно законне обурення родичів пацієнта (бо все ж начебто є!). Кожен практикуючий лікар знає, яка кількість зараз в стаціонарах тяжких, діагностичних (!) хворих без діагнозу, для яких немає і не може бути ніяких стандартів та протоколів, а на встановлення діагнозу та лікування потрібен певний ресурс. Іноді хворі потребують лікування на мільйони, НСЗУ виплачує заледве 20% від реальної вартості. То як рятувати пацієнтів? Чи хай вмирають? На мій погляд, така тактика з боку держави вкладається у поняття «Свідоме ненадання медичної допомоги», але у Кримінальному кодексі України (ст. 139) вона стосується медичних працівників, які у даному випадку є заручниками саме ДЕРЖАВНИХ інституцій! І лікар несе юридичну відповідальність за здоров’я та життя хворого, тому не можна йому забороняти використати будь-який шанс, щоб спасти людину!
Звідки взагалі взяті тарифи НСЗУ? З якої таємничої шухляди їх дістали? На основі яких формул чи документів вони прораховані?! Це таємниця під сімома замками. Але ці тарифи абсолютно не об’єктивні, що визнають усі — навіть у самій НСЗУ, прикриваючись фразою «немає грошей». Та ми розуміємо, що грошей немає, і бачимо, скільки фінансової допомоги дають партнери. Тож давайте припинимо перекладати фінансову неспроможність системи на плечі медичних працівників та адміністрацій лікарень, припинимо практику казати, що в нас все є. Медики вже й так морально повністю знищені та виснажені.
Цифри соціології говорять самі за себе. Кадрова криза випатрашує систему. 70% колег заявляють про тотальний дефіцит лікарів і медсестер. Молодих кадрів турбує навіть не низька зарплата — їх шокує зневажливе ставлення до медика та умови, в яких доводиться працювати. Мотивація знищується щодня.
У Міністерстві охорони здоров’я хронічна недокомунікація, відсутність наукового підходу та сліпе руйнування діючих механізмів. Управлінцям на місцях медицина взагалі не потрібна, на ній можна «зекономити»— поки не трапиться ситуація, як це було з ковідом. Але невже всі забули, що не можна було і країну покинути, і не було куди їхати, бо ситуація в Європі була іноді набагато гіршою? …
Нам негайно потрібний системний аналіз та жорсткий аудит цієї реформи. Потрібно чітко знати, скільки у нас залишилося лікарів, медсестер, інтернів, лікарень. Скільки є грошей, в яких регіонах які проблеми більш гострі. Що робиться з екстреною медичною допомогою. Яка реальна ситуація з летальністю (статистика майже закрита). Хто взагалі оцінює якість надання медичної допомоги?
Ми не проти реформ. Ми за людські реформи. Вони мають бути спрямовані не на сухі цифри та хаотичне фінансові урізання, а на збереження життів наших людей. Тих, хто тут залишився ЖИТИ…
І хочу звернутися до НСЗУ – давайте, нарешті, обʼєднуватися і разом вирішувати гострі питання, давайте ви будете партнерами, а не таким собі сучасним НКВС для медичної галузі, яка сама вже ледь дихає …
Ольга Голумбіцька