Юнак з аутизмом із Шепетівщини мріє про сцену й допомагає армії
18-річний Олексій Хариш із Ізяслава Шепетівського району грає на саксофоні, синтезаторі та фортепіано. Його можна побачити як на сцені, так і просто неба — на базарах, у міських просторах, на благодійних заходах. Кожна зіграна ним мелодія має мету: підтримати українських військових. Попри розлад аутистичного спектра, юнак не лише розвиває свій талант, а й допомагає армії, вже зібравши разом з ансамблем Михайла Одійчука з Грицева Шепетівського району понад 250 тисяч гривень на потреби Збройних сил України.
Перші ноти і підтримка родини
Інтерес до музики проявився у Олексія ще в ранньому дитинстві. Батько згадує, що все почалося з маленького синтезатора, подарованого на Різдво.
«Йому було десь чотири–п’ять років. Подарували невеличкий китайський синтезатор. Він попробував на ньому грати, я показав кілька мелодій — а він чудово впорався з підбором. Потім почав просити: «А давай ще», — розповідає Володимир, батько хлопця.
За короткий час дитина навчилася відтворювати майже всі рекламні заставки з телебачення, а вісім років батьки повели сина до музичної школи. На той момент він уже грав близько 120 пісень. Учителі пригадують, що перерв для нього практично не існувало: поки однокласники відпочивали, Олексій сідав за інструмент і продовжував грати.
Саксофон він опанував дуже швидко. Були роки, коли юнак перестрибував одразу по два класи, адже за літо самостійно вивчав програму. Сьогодні Олексій виконує класичні твори, пише власну музику та робить аранжування на сучасні композиції.
Талант, поезія і особливе навчання
Музика — не єдине захоплення хлопця. Йому подобається поезія, він сам підбирає вірші, пише до них музику, декламує улюблені твори. Вчителі з навчально-реабілітаційного центру, де навчався Олексій, відзначають його ідеальний музичний слух та феноменальну пам’ять.
«Чи це концерт до Дня вчителя, чи перший дзвінок, чи виступ перед гостями — Льоша завжди був «гвіздком» програми», — діляться педагоги.
Гуманітарні предмети — українська мова й література — давалися йому легше, ніж математика, фізика чи хімія, однак завдяки наполегливості й підтримці вчителів він успішно завершив навчання в центрі. Зараз хлопець продовжує здобувати освіту у першій загальноосвітній школі на сімейній формі. Сам Олексій каже, що вдома навчатися простіше: нічого не відволікає, а вільний час можна присвятити музиці.
Спілкування з однолітками дається йому складніше, ніж музика. Юнак зізнається, що друзів у нього небагато.
«Друзів, як сказати, нема. В мене тільки той, що з НРЦ випускник. Я з ним у чаті на Фейсбуці переписуюся», — говорить він.
Та, попри це, Олексій впевнено тримається на сцені і спілкується з людьми через свою творчість.
Волонтерство через музику і мрія про власний проєкт
Особлива сторінка в житті Олексія — волонтерська діяльність. Разом з ансамблем Михайла Одійчука він виступає на базарах у Славуті, Старокостянтинові та інших містах, збираючи кошти для ЗСУ. Його гра на саксофоні й синтезаторі привертає увагу перехожих, а зібрані пожертви перетворюються на реальну допомогу військовим.
Мати юнака, Алла Саєнко, каже, що музика стала для сина не лише самовираженням, а й способом бути корисним у час війни. Для родини важливо, що, попри діагноз, Олексій має можливість реалізовувати себе, а суспільство бачить у ньому не обмеження, а талант і працю.
Сам хлопець мріє про власний музичний проєкт.
«Хотілось би на свій музичний проєкт якогось соліста взяти, щоб я музику пишу, а потім соліст співав», — ділиться він.
Батько з надією додає, що вірить у майбутнє синових творів:
«Я дуже сподіваюся, що ті пісні, ті твори, які він складає, матимуть своє майбутнє».
Історія Олексія Хариша — це приклад того, як талант, підтримка родини, розуміння вчителів і власна наполегливість можуть подолати бар’єри. Юнак з аутизмом знаходить свій голос у музиці, допомагає армії та мріє про сцену, на якій звучатимуть його власні пісні. Його шлях доводить: іноді одна мелодія здатна сказати більше, ніж сотні звичайних слів.
Детальніше у відеосюжеті «Суспільне.Хмельницький»:
