З родинного джерела: стежки й орбіти студентки з Тальнівщини

Є в людському житті прадавній і вічний ритм: аби міцно триматися на ногах у великому світі, треба мати глибоке й непорушне коріння. Настя Проценко із затишного села Лісове, що на мальовничій Тальнівщині, вирушала у світ із цим святим материнським завітом.

Нині вона навчається на факультеті міжнародних відносин, суспільних комунікацій та регіональних студій Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Здається, ще зовсім недавно залишила батьківську хату й уперше переступила університетський поріг, а сьогодні студентка третього курсу з глибокою шаною береже народні традиції людяності й твердо знає ціну власній праці. 

Перші кроки за батьківський поріг

Зміна рідного селянського обійстя на гамірне міське життя – то завжди випробування для молодої душі. Перші два роки студентства дівчина називає часом адаптації, коли доводилося звикати до нового ритму й нових облич.

«, – ділиться роздумами вона. – ».

На запитання про власну суть, відкидаючи холодні формальності, відповідає: «».

Від предківських зв’язків до світових комунікацій

Обрана стежка – міжнародні відносини – сягає своїм корінням глибокої давнини. За сухими рядками теорії дівчина бачить сам дух людського спілкування, що гартувався віками.

«, – зауважує вона. – ».

Важливою підвалиною для майбутнього фахівця є й знання чужоземних мов. Настя наполегливо опановує англійську й німецьку, вважаючи мову найкоротшим містком між народами й людськими серцями.

Повага до праці та дбайливість у кожній деталі

Змалку дівчині притаманна висока культура праці. У її «скарбниці» – перемоги в шкільних олімпіадах, конкурсах мовознавців імені Петра Яцика та Похвальні листи ще з другого класу. Цю сумлінність і дбайливість вона перенесла й в університетські аудиторії.

, – усміхається Анастасія. – ».

Колись у шкільні роки юнка знаходила розраду в рукоділлі – квілінгу та в’язанні. Нині ж, коли увесь час іде на навчання, найкращим відпочинком для неї стало плекання внутрішньої гармонії – «час для себе».

«, – розказує Настя. – ».

Улюбленим прихистком в університеті для неї став затишний п’ятий поверх рідного корпусу, а в місті – сивий величний Дніпро.

Живе джерело рідного села

Яким би привабливим не було місто, а рідна Тальнівщина завжди кличе додому. Село Лісове залишається для дівчини тим цілющим джерелом, з якого вона черпає наснагу.

, – розповідає вона. – ».

На свій третій рік навчання Анастасія ставить чіткі й мудрі цілі: поглиблювати знання, вдосконалювати мови й зростати як особистість. Про майбутні ж задуми говорить зважено, без зайвої пишномовності, як і личить вихованій у праці людині: «».

Післяслово

У доброму, розважливому слові Анастасії Проценко відчувається той віковічний моральний уклад, на якому здавна трималася українська громада: «».

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

 Україна повертає воду на поля: навіщо держава відроджує меліорацію