За день до смерті подав заяву до РАЦСу: трагічно обірвалося життя Захисника із Шепетівщини

Доля буває несправедливо швидкою — забирає людину тоді, коли попереду, здавалося б, ціле життя. Так трапилося з Владиславом Григоренком, чиє серце перестало битися надто рано, залишивши по собі світлу пам’ять і незагоєний біль втрати.

Владислав народився в Кам’янці-Подільському, проте з двох років проживав у Білогір’ї, де виховувався бабусею Ганною Іванівною. Навчався у місцевій школі, займався спортом, зокрема дзюдо, здобував перемоги на змаганнях. Після завершення місцевого ліцею продовжив здобувати освіту за кордоном.

У 2021 році повернувся в Україну, щоб стати на її захист. Брав участь у боях за Київщину, а згодом у складі 2-го відділення почесної варти Національної гвардії України виконував не менш важливу та складну місію — супровід на щиті полеглих Героїв у їхню останню путь.

«Владислав був щирою, доброю, завжди усміхненою людиною. Мріяв про перемогу і власну родину. За день до трагедії подав заяву до РАЦСу, аби одружитися зі своєю нареченою, проте доля розпорядилася інакше. 19 серпня 2026 року життя Владислава трагічно обірвалося. У жовтні йому мало виповнитися 28 років…», — повідомила Білогірська селищна рада.

Сьогодні, 25 серпня 2026 року, Білогірська громада Шепетівського району провела свого земляка в останню путь. Центральна площа селища зібрала всіх небайдужих мешканців — з квітами, синьо-жовтими прапорами, зі сльозами на очах. Білогірчани прийшли схилити голови та вшанувати того, хто сам ніс цю важку ношу — проводжав Героїв, віддаючи їм останню честь. Поховали Владислава на кладовищі селища Білогір’я з усіма військовими та релігійними почестями.

«Щирі співчуття рідним і близьким молодого Захисника. Нехай пам’ять про нього завжди живе в серцях місцевих мешканців, а Господь дарує йому місце в Царстві Небеснім. Вічна пам’ять!» — резюмували під час прощання.