Загинув, поїхавши на допомогу побратимам: історія командира Володимира Білоскурського з позивним «Кабан» із Коломиї

Наймолодший у багатодітній родині, водій і кулеметник, він швидко пройшов шлях від рядового до командира підрозділу 77-го батальйону 102-ї бригади.

Володимир Білоскурський з позивним «Кабан», родом із Коломиї, командував підрозділом 77-го окремого батальйону 102-ї бригади територіальної оборони й загинув у ніч з 6 на 7 жовтня 2025 року поблизу села Полтавка Пологівського району Запорізької області, пише Західний кур’єр з посиланням на «Гуляйполе.City». За свідченнями очевидців і побратимів, він поїхав на допомогу військовим, які потрапили в скруту.

Володимир Білоскурський народився 1 листопада 1984 року в Коломиї. Він був наймолодшою дитиною в багатодітній родині й єдиним сином, мав двох старших сестер. Після школи вступив до училища, а у 18 років пішов на строкову службу в Умані. Автор матеріалу пише, що саме ця служба заклала в ньому дисципліну, яка згодом допомогла йому на фронті.

У цивільному житті він був водієм. Починав на міських маршрутках, потім перейшов на міжнародні рейси й возив пасажирів великими автобусами за кордон. Під час пандемії коронавірусу змінив напрям роботи й постачав продукти. У Коломиї його знали як двометрового, добродушного чоловіка, який нікому не відмовляв у допомозі.

Навесні 2022 року Володимир Білоскурський залишив цивільну роботу й пішов на фронт. Спершу воював на різних напрямках, а потім став бійцем 77-го окремого батальйону, який сформували на Коломийщині. Цей підрозділ одним із перших на Прикарпатті у повному складі вирушив на передову. Від рядового Володимир Білоскурський дійшов до командира підрозділу. Позивний «Кабан» пов’язаний із його кремезною статурою й напористим характером.

Побратими згадують, що він любив техніку й умів її ремонтувати. Коли обстріли виводили з ладу бойові й евакуаційні автомобілі, командир сам брався за інструменти. За їхніми словами, продукти для бійців він неодноразово купував власним коштом. Окремо автор виділяє його роботу кулеметником: у складі підрозділу він, за даними видання, ліквідовував і збивав ворожі цілі, прикриваючи побратимів.

77-й батальйон роками тримав позиції на Гуляйпільському напрямку під обстрілами артилерії, керованих авіабомб і мінометів, а восени 2025 року бої тут стали найтяжчими. Побратими розповідають, що на командира рівнялися в найважчі години.

«Коли ставало по-справжньому страшно, ми дивилися на «Кабана». Його спокій та впевненість передавалися нам», — згадують військовослужбовці.

У ніч з 6 на 7 жовтня 2025 року біля Полтавки надійшов сигнал, що побратими потрапили в скрутне становище й потребують негайної допомоги. Володимир Білоскурський, який усе життя працював водієм, вирушив на рятувальну місію в темряві, під вогнем, і, за свідченнями побратимів, загинув під час цього завдання. Автор матеріалу додає, що поки не завершено юридичні процедури, родина продовжує триматися за кожну ниточку пам’яті.

За бойові заслуги військовий нагороджений медаллю «Залізний хрест», медаллю «За відвагу» та відзнакою «Незламної перемоги» в російсько-українській війні. За даними видання, офіційним наказом підготовлено ще одну державну нагороду, яку невдовзі мають передати родині. У Володимира Білоскурського лишилися дружина, 12-річний син, мати й дві сестри.