До нього звертаються ветерани, військовослужбовці, родини загиблих захисників і захисниць, а також близькі безвісти зниклих воїнів. Він добре розуміє їхні проблеми, адже й сам є ветераном російсько-української війни. З перших днів повномасштабного вторгнення Вячеслав Ясько став на захист України, пройшов фронт, отримав поранення та пережив непростий шлях реабілітації.
Після повернення до мирного життя він несподівано для себе відкрив театр, який став важливою частиною його відновлення. Нині чоловік поєднує службу в поліції з акторською діяльністю у народному театрі «На Павленках», а також переконаний, що саме сцена допомогла йому повернутися до повноцінного життя.
Сьогодні Вячеслав Ясько помічник начальника Головного управління Національної поліції в Полтавській області з питань ветеранської політики. І він не лише сприяє вирішенню конфліктних ситуацій за участю ветеранів, а й допомагає їм із багатьма іншими питаннями. Разом із однодумцями організовує спортивні заходи, ретрити та інші ініціативи, які допомагають військовим адаптуватися до цивільного життя та знайти нові точки опори після війни.
Журналіст «НП Медіа» Михайло Михайлюк поспілкувався з підполковник поліції про виклики, з якими сьогодні стикаються ветерани, найпоширеніші звернення до поліції, захист їхніх прав та резонансні конфлікти, що останнім часом набули широкого суспільного розголосу.
Один із них — нещодавній конфлікт, що виник між 43-річним ветераном та 20-річним чоловіком і переріс із словесної суперечки у бійку. Коментуючи цю ситуацію, Вячеслав Ясько наголошує, що розслідування триває відкрито та перебуває на особливому контролі правоохоронців:
“На сьогодні всі необхідні слідчі та процесуальні дії проводяться. Кримінальне провадження було відкрито одразу, і все, що передбачено законом, виконується. Чув чимало розмов про те, що справу нібито хочуть “зам’яти”. Це неправда. Такого не буде. Ми зустрічалися з обома сторонами конфлікту. Ветеранська спільнота висунула свої умови, інша сторона погодилася їх виконати. Зараз очікуємо на їх реалізацію. Це не вимоги поліції, а позиція потерпілої сторони”, — зазначає посадовець.
Подібні випадки нерідко спричиняють демонізацію ветеранів у суспільстві. Це досить поширена й небезпечна тенденція, яку необхідно викорінювати, адже вона розколює суспільство та несправедливо узагальнює вчинки окремої людини на всю ветеранську спільноту. Про це та всі інші важливі питання — далі в нашому інтерв’ю.
Михайло: “Ви неодноразово говорите, що і суспільство має адаптуватися до ветеранів, і ветерани — до цивільного життя. Але конфліктних ситуацій уникнути вдається не завжди. Якщо ветеран вважає, що його права були порушені, яким має бути алгоритм його дій? До кого звертатися насамперед?”.
Вячеслав: “Насамперед, якщо ветеран вважає, що його права порушили, він може звернутися безпосередньо до мене. Мій робочий номер телефону — 097 853 57 81. Нехай телефонують, звертаються — будемо допомагати й розбиратися в кожній конкретній ситуації.
Якщо ж питання стосується кримінального чи адміністративного провадження або цивільно-правових відносин, ми обов’язково підкажемо, як діяти далі. У разі необхідності рекомендуватимемо звернутися до суду, де питання можна буде вирішити в установленому законом порядку”.
Михайло: “Ми говоримо про те, куди ветеран може звернутися, якщо виникають питання щодо захисту його прав. Але не менш важливим є питання повернення до цивільного життя та відновлення після бойового досвіду. Як можна отримати таку допомогу?”.
Вячеслав: “У нас за адресою: вулиця Соборності, 36 працює комунальний заклад “Ветеранський центр Полтави”. Там є фахівці із супроводу ветеранів, які допомагають і підтримують військових після повернення до цивільного життя. Особливо це важливо для тих, хто після поранення проходить лікування, а потім повертається у суспільство. За кожним ветераном закріплений фахівець супроводу, який може надати широкий спектр допомоги. Це і питання реабілітації, організації відпочинку, психологічної підтримки, і допомога з оформленням документів, пов’язаних із пораненнями. Це дуже важливий напрям роботи, адже саме під час таких процедур у ветеранів часто виникають складні ситуації”.
Михайло: “З якими саме труднощами, на вашу думку, ветерани найчастіше стикаються після повернення до цивільного життя?”.
Вячеслав: “Насамперед це адаптація. Можу сказати на власному прикладі: мені знадобилося понад два роки, щоб адаптуватися до цивільного життя. Це дуже непростий процес, на який впливає багато чинників — починаючи від людей, які тебе оточують, і закінчуючи бажанням самого ветерана працювати над собою. Особисто мені допомагала участь у спортивних змаганнях, ретритах. Також я почав грати в театрі як актор. Це справді дуже допомагає”.
Михайло: “Це справді важливий досвід, і трохи згодом ми ще детальніше поговоримо про те, як ветерани адаптуються до цивільного життя та що допомагає їм пройти цей непростий шлях. А зараз хотілося б торкнутися ще однієї надзвичайно актуальної теми — захисту прав ветеранів. З якими порушеннями своїх прав вони найчастіше стикаються сьогодні?”.
Вячеслав: “Більшість ветеранів пройшли через надзвичайно важкі життєві випробування. Це війна, втрата побратимів, вибухи, поранення, фізичні та психологічні травми. Усе це накладає свій відбиток. У ветеранів дуже загострене відчуття справедливості. Якщо вони бачать несправедливість або порушення, то часто емоційно на це реагують. Саме це інколи стає причиною конфліктів”.
Михайло: “Чого найбільше бракує у ветеранській політиці саме на місцевому рівні? Мені здається, що сьогодні багато робиться для підтримки й адаптації ветеранів”.
Вячеслав: “Насправді багато чого робиться, але є речі, яких усе ще бракує. Зокрема, немає чіткого алгоритму, як системно залучати ветеранів до різних заходів. Більшість ветеранів після повернення не дуже активні. І це зрозуміло: людина після травм, поранень і пережитого досвіду часто хоче просто побути вдома.
Щодо послуг для ветеранів, то їхній спектр досить широкий. Це реабілітація, медична та психологічна допомога, спортивні заходи, різні формати відпочинку й соціальної адаптації. Можливо, не всі напрямки сьогодні працюють у тому обсязі, як хотілося б, але такі можливості є. Водночас у громадах області з доступністю цих послуг ситуація значно складніша”.
Михайло: “Ви сказали, що не всіх ветеранів вдається системно залучати до спортивних заходів і що бракує чіткого алгоритму такої роботи. Що, на вашу думку, потрібно робити, щоб залучати більше ветеранів до активностей? Можливо, після пережитого дехто просто втрачає віру в себе і, так би мовити, ставить на собі хрест?”.
Вячеслав: “Одна з методик — це показувати власним прикладом, що потрібно долучатися до ветеранської спільноти, не залишатися вдома і не втрачати надію. Так, ми втратили своє здоров’я, свій час, багато чого пережили, але потрібно рухатися далі. Важливо не дозволяти цим обставинам повністю виключити людину із суспільного життя”.
Михайло: “Ви говорите про важливість того, щоб ветерани не залишалися сам на сам, а поверталися до активного життя, але сьогодні ми бачимо і певну напругу у суспільстві: виникають конфлікти, є випадки нерозуміння між ветеранами та цивільними. Чи можна сказати, що ситуація, яка зараз складається у суспільстві, — це певною мірою трагедія?”.
Вячеслав: “Це не трагедія, але це загальна суспільна проблема. Багато людей долучаються до підтримки ветеранів, багато хто допомагає. Але, на жаль, трапляються випадки, коли люди проявляють неповагу або зневагу. І саме такі ситуації часто викликають широкий суспільний резонанс.
Попри все, потрібно пам’ятати: ветеран безумовно заслуговує на повагу та вдячність суспільства за свій внесок у захист країни. Але статус ветерана не означає, що людина звільняється від відповідальності за свої вчинки. На жаль, такі випадки є, хоча — це поодинокі ситуації. Але вони показують важливу річ: перед законом ми всі рівні, і ветеранський статус не може бути винятком”.
матеріал підготував/ла: Михайло Михайлюк
