Понад десять років шполянка Наталія Перегон мріяла стати фотографинею. Але щоразу знаходилися причини відкласти це на потім: народження дітей, робота, домашні турботи. Її мрія ніби терпляче чекала свого часу. І дочекалася. Сьогодні Наталія проводить перші фотосесії, продовжує навчатися і мріє після перемоги працювати разом із чоловіком Андрієм, який нині боронить Україну.
Журналісти Шполяночки поспілкувалися з Наталією про шлях до улюбленої справи, підтримку чоловіка та те, чому кожна її фотосесія проходить крізь серце.
Наталія народилася і виросла у Шполі. Закінчила Шполянський ліцей №2, а потім навчалася в Уманському державному аграрному університеті (нині - Уманський національний університет садівництва) за спеціальністю «Фінанси і кредит». Та працювати за фахом так і не довелося.
«Після навчання мене потягнуло в торгівлю. З 2012 року працювала у різних сферах: продавала косметику, одяг, дитячі товари, працювала й у продуктовому магазині. Усе моє життя було пов'язане саме з торгівлею», - розповідає жінка.
Зі своїм майбутнім чоловіком Андрієм Наталія познайомилася ще у шкільні роки.
«Я навчалася в одинадцятому класі, а Андрій був старший за мене на чотири роки. Він теж шполянин, тільки закінчив школу №5. Через три роки ми одружилися. Відтоді завжди були разом, тому минулий рік став для нас справжнім випробуванням».
Саме Андрій свого часу допоміг дружині зробити перший крок до її мрії.
«Ще у 2013 році я сказала йому, що дуже хочу навчитися гарно фотографувати. Мені просто шалено подобалася фотографія. На день народження він подарував мені фотоапарат. Але саме того дня я дізналася, що вагітна нашою донечкою. Далі були декрет, дитина, робота… Я фотографувала тільки свою сім'ю. Постійно поверталася до цієї мрії, але весь час відкладала її на потім».
Згодом саме цей фотоапарат опинився в руках Андрія.
«Він почав фотографувати мене, тренувався, а потім поступово почав брати замовлення. У нього з'явилися клієнти, він фотографував весілля, хрестини, дитячі свята, займався відеозйомкою. Я дивилася на все це й теж мріяла спробувати себе у фотографії, але через роботу часу не вистачало».
Після початку повномасштабної війни кількість замовлень значно зменшилася, а взимку минулого року Андрія мобілізували до війська.
"Це був дуже важкий період. Ми вперше за все наше сімейне життя так надовго розлучилися. Було непросто морально. Але навіть на службі чоловікові продовжували телефонувати люди, хотіли замовити фотосесію чи відеозйомку. Він змушений був відмовляти. І тоді я весь час думала: "Коли ж я нарешті почну?".
Наприкінці минулого року Наталія звільнилася з роботи. Вона хотіла знайти місце зі зручним графіком, щоб встигати приділяти час дітям - дванадцятирічній доньці та п'ятирічному синові.
«У квітні мені запропонували одразу три варіанти роботи. Я обрала посаду адміністратора у подологічному центрі. Працюю два через два, з восьмої до п'ятої. Для мене це ідеальний графік. Я встигаю працювати, бути з дітьми і займатися фотографією».
Саме навесні цього року Наталія пройшла онлайн-курс із фотографії та почала проводити свої перші безкоштовні фотосесії, щоб створити портфоліо.
«Після першої ж зйомки я зрозуміла, що хочу фотографувати ще і ще. Мені настільки це сподобалося, що вже не хотілося зупинятися».
Найбільшою підтримкою для неї став чоловік.
«Він постійно мене підтримував і підтримує зараз. Якщо я чогось не розуміла, усе пояснював простими словами. Коли приїжджав у відпустку, ми брали різні об'єктиви, фотографували, він показував, як вони працюють. Завдяки йому мені було набагато легше вчитися. Я дуже вдячна чоловікові за віру в мене, підтримку і за все, що він для мене зробив. Без нього цей шлях був би набагато складнішим».
До того ж усю необхідну техніку Андрій придбав ще тоді, коли сам займався фотографією.
«У нас уже були фотоапарати, об'єктиви, спалахи, софтбокси - словом, усе необхідне для роботи. Мені не потрібно було купувати жодного обладнання. Можна сказати, залишалося лише навчитися фотографувати».
Найбільше Наталію захоплюють креативні фотосесії. Саме тому особливою для неї стала зйомка дівчини на надувному матраці посеред водойми.
«До неї ми готувалися майже два тижні. Шукали матрац, чекали, щоб вода стала теплішою, продумували образ. Я теж заходила у воду, щоб знайти потрібний ракурс. Якщо чесно, саме за цю фотосесію й досі отримую найбільше компліментів».
До кожної фотосесії Наталія готується разом із клієнтами: допомагає продумати образ, радить одяг, а якщо потрібно - приносить власний реквізит.
«Я хочу, щоб усе вийшло вау. Якщо можу чимось допомогти - завжди допомагаю. Ми разом створюємо ці кадри».
Наталія каже, що у втіленні творчих задумів їй допомагають і подруги. Якщо потрібно знайти реквізит чи якусь особливу деталь для зйомки, вони завжди охоче долучаються до пошуків.
«Я дуже вдячна своїм подругам, які завжди готові прийти на допомогу. Для мене це справді дуже цінно».
Найскладнішим у своїй роботі вона називає не технічні моменти, а роботу з людьми, які не люблять фотографуватися.
«Іноді потрібно буквально показувати, куди поставити руку, як повернути голову, як стати. Але коли потім люди пишуть, що їм дуже подобаються фотографії, це надихає».
Особливо запам'яталася одна з перших фотосесій, коли мама привела сина, який категорично не любив фотографуватися.
«Було непросто. Але після фотосесії мама написала, що йому настільки сподобалися фотографії, що він навіть дозволив їх опублікувати у соцмережах. Для мене це було дуже цінно».
Кожну фотосесію Наталія проживає разом зі своїми героями.
«Кожна моя фотосесія проходить крізь мене. Я дуже хвилююся, бо хочу, щоб людям сподобалися фотографії й вони залишилися задоволені результатом».
Попереду вона мріє освоїти ще й відеозйомку, брати участь у різних творчих проєктах і продовжувати розвиватися.
Та найбільша її мрія сьогодні пов'язана не з професією.
«Я дуже хочу, щоб закінчилася війна, Андрій повернувся додому і ми знову були разом. Найбільше мрію, щоб фотографія стала нашою спільною сімейною справою: щоб ми разом їздили на зйомки, створювали гарні кадри та розвивалися в цій професії».