Закон про мови нацменшин обіцяє рівні права усім школам, але для приватних робить виняток
Законопроєкт № 16119, покликаний розширити можливості використання мов корінних народів і національних меншин в освіті, Комітет Верховної Ради рекомендує ухвалити за основу та в цілому, однак ГНЕУ вказало на низку юридичних прогалин — від невизначеності меж «території суб’єкта освітньої діяльності» до відсутності порядку набуття школою спеціального статусу.
Суть законопроєкту
Проєкт закону № 16119 передбачає внесення змін до законів України «Про освіту», «Про забезпечення функціонування української мови як державної» та «Про повну загальну середню освіту». Його метою є створення умов для підвищення якості навчання державною мовою та мовами національних меншин і корінних народів України, а також врахування їхніх мовних, культурних та освітніх потреб.
Законопроєкт, зокрема, визначає особливості використання відповідних мов в освітньому процесі та комунікації, передбачає можливість надання закладам загальної середньої освіти статусу закладу освіти національної меншини або корінного народу, врахування культурних особливостей таких спільнот в освітніх програмах. Також передбачається гарантія продовження навчання відповідною мовою у разі реорганізації чи ліквідації закладу та можливість отримувати завдання зовнішнього оцінювання і вступних випробувань у перекладі відповідною мовою.
Водночас ГНЕУ звернуло увагу на положення, які не забезпечують достатньої юридичної визначеності або залишають неврегульованими окремі практичні питання реалізації запропонованих норм.
Невизначені межі використання мов в освітньому середовищі
Одне з основних зауважень стосується поняття «територія суб’єкта освітньої діяльності», яке використовується в запропонованих змінах до трьох законів. ГНЕУ зазначає, що законопроєкт не розкриває зміст цього поняття та не визначає меж відповідної території.
Через це залишається незрозумілим, чи охоплюватимуться ним, зокрема, гуртожитки, спортивні майданчики, прилеглі до закладу території та місця проведення позакласних заходів. Відсутність чіткого визначення, на думку ГНЕУ, допускає неоднозначне тлумачення відповідних положень.
Окремого уточнення потребує і передбачена законопроєктом можливість використання мов корінних народів та національних меншин під час «інших форм комунікації» у приміщеннях та на території суб’єкта освітньої діяльності.
ГНЕУ звертає увагу, що потребує обґрунтування сама можливість використання таких мов під час «інших форм комунікації між здобувачами освіти», оскільки чинне законодавство визначає мову освітнього процесу, а Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» не поширюється на сферу приватного спілкування.
Водночас положення про використання мов корінних народів та національних меншин у «інших формах комунікації» педагогічних працівників із здобувачами освіти, зауважує ГНЕУ, потребує узгодження з вимогою щодо володіння та застосування педагогічними працівниками державної мови під час виконання службових обов’язків.
Таким чином, проблема полягає не лише у визначенні місця, де можуть використовуватися відповідні мови, а й у розмежуванні освітнього процесу, службової комунікації педагогів та приватного спілкування самих здобувачів освіти.
Для шкіл передбачають новий статус, але механізм його набуття не визначений
Окреме зауваження ГНЕУ стосується положень про можливість надання закладу загальної середньої освіти статусу закладу загальної середньої освіти національної меншини (спільноти) або корінного народу України.
Законопроєкт передбачає такий статус, однак не визначає порядку його набуття. При цьому не передбачено і доручення Кабінету Міністрів України розробити відповідний порядок.
На думку ГНЕУ, це не забезпечує завершеного правового механізму реалізації запропонованої норми. Тобто законопроєкт закріплює можливість отримання спеціального статусу, але не визначає процедуру, за якою заклад зможе цей статус отримати.
Крім того, ГНЕУ звертає увагу на некоректність посилання на статті 32 і 33 Закону України «Про повну загальну середню освіту». Зокрема, стаття 33 визначає вимоги до установчих документів закладу, а не порядок набуття ним відповідного статусу. Тому відповідні положення також потребують уточнення.
Не визначені вимоги до керівників таких закладів
Ще одна група зауважень стосується мовних вимог до керівників та заступників керівників закладів освіти національних меншин або корінних народів.
Законопроєкт передбачає обов’язок відповідних керівників володіти мовою національної меншини або корінного народу, однак не встановлює рівня володіння мовою, способу його підтвердження та перехідного періоду для осіб, які вже обіймають відповідні посади.
Отже, сама вимога про володіння мовою передбачена, але параметри її практичного застосування залишаються невизначеними. Саме тому ГНЕУ вважає ці положення такими, що потребують уточнення.
Різні мовні вимоги до керівників приватних і державних закладів
ГНЕУ також окремо звернуло увагу на відмінність у вимогах до володіння державною мовою керівниками закладів освіти залежно від форми власності.
Законопроєкт передбачає звільнення від відповідної вимоги керівників приватних закладів освіти, у яких функціонують класи або групи з навчанням мовою корінного народу України чи мовою національної меншини, яка є офіційною мовою Європейського Союзу. Водночас для керівників державних, комунальних та корпоративних закладів така вимога зберігається.
ГНЕУ вказує, що це потребує обґрунтування, оскільки Закон України «Про освіту» встановлює рівні права та обов’язки закладів освіти всіх форм власності у провадженні освітньої діяльності.
Таким чином, зауваження стосується саме диференціації вимог залежно від форми власності закладу.
Закон може набути чинності раніше, ніж буде підготовлена необхідна нормативна база
ГНЕУ також пропонує переглянути строк набрання чинності законом. Законопроєкт передбачає, що він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, водночас Кабінету Міністрів України надається шестимісячний строк для приведення нормативно-правових актів у відповідність із законом.
ГНЕУ вважає, що такий строк набрання чинності потребує перегляду. Зауваження пов’язане з необхідністю узгодити момент початку дії нових законодавчих положень із часом, необхідним для приведення підзаконного регулювання у відповідність із ними.
Юридичні проблеми та можливі наслідки
Основні зауваження ГНЕУ стосуються передусім юридичної визначеності та завершеності механізмів, запропонованих законопроєктом. Частина положень встановлює нові права або обов’язки, однак не визначає всіх необхідних умов їх практичного застосування.
Зокрема, невизначеність поняття «територія суб’єкта освітньої діяльності» може створювати різне розуміння меж застосування положень про використання мов. Відсутність процедури набуття спеціального статусу закладом загальної середньої освіти залишає без визначеного механізму реалізацію самої можливості отримання такого статусу. Невизначеність рівня володіння відповідною мовою керівником, способу його підтвердження та перехідного періоду не дає повного регулювання відповідної вимоги.
Окремого узгодження потребують положення про комунікацію мовами національних меншин і корінних народів, оскільки ГНЕУ звертає увагу на необхідність розмежувати відповідні положення з правилами щодо мови освітнього процесу, приватного спілкування та використання державної мови педагогічними працівниками під час виконання службових обов’язків.
Водночас у висновку зазначено, що Міністерство освіти і науки України підтримує законопроєкт і не має до нього пропозицій та зауважень. МОН також зазначає, що проєкт відповідає євроінтеграційним зобов’язанням України у сфері освіти та завданням Плану заходів щодо захисту прав осіб, які належать до національних меншин, а також сприятиме виконанню відповідного бенчмарка в межах переговорів про вступ України до ЄС.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
