Здав корупціонера – прощавай? Історія посадовця, який відмовився платити хабарі

На перший погляд його звільнення з посади начальника Держпродспоживслужби Кіровоградщини не має нічого спільного з тим, що кілька років тому він викрив голову обласної державної адміністрації та його спільника на вимаганні хабарів. Але саме ця історія, на думку Ігоря Бойчука, після 17 років успішної кар’єри зробила його небажаним на чолі управління для нового керівництва Держпродспоживслужби. Хто в Україні захищені більше, корупціонери чи викривачі корупції, що останні отримують крім гучного статусу, чи потрібні вони державним органам – в інтерв’ю “Без купюр” з Ігорем Бойчуком.

Журналістка: Вітаю вас, пане Ігоре. Я навіть подумати не могла, що через 6 років після того, як колишнього голову Кіровоградської ОДА Андрія Балоня затримали на хабарі, ми з вами говоритимемо про те, що він фактично не покараний. Натомість ви вже двічі звільнені з посади, попри рішення судів про незаконність цих дій. У звязку з чим, з’являються сумніви, чи потрібні нашій системі взагалі викривачі корупції та люди з такою позицією, як у вас? Але для повної картини розкажіть трішки про себе: коли ви очолили Головне управління в області та завдяки чому це відбулося у такому молодому віці?

Ігор Бойчук: Добрий день, Наталіє. Так, дійсно, моя історія — це не стрімкий кар’єрний стрибок. Я навчався в Дніпропетровській медичній академії, понад 10 років пропрацював у системі санітарно-епідеміологічного нагляду. Зокрема, заступником головного санітарного лікаря області. У 2016 році почалася активна реформа органів державного нагляду, яка передбачала об’єднання санстанції, ветеринарної та фітосанітарної служб, інспекцій з захисту прав споживачів і контролю за цінами, а також технагляду. Мені запропонували спочатку сформувати та об’єднати цю службу на рівні області. Я був здивований, що це відбулося без жодних зв’язків чи «кумівства». Мене призначили заступником начальника, а за рік оголосили конкурс на керівника. Я його успішно пройшов і у 2017 році очолив Головне управління. На той момент мені було 35 років.

Журналіст: Скільки людей у підсумку опинилося у вашому підпорядкуванні?

Ігор Бойчук: На початку формування служби це було близько 1000 співробітників.

Як і за що двічі звільняли Ігоря Бойчука

Журналіст: Після зміни керівництва Держпродспоживслужби України вас звільнили. Розкажіть, що послужило підставою і хто став вашим наступником?

Ігор Бойчук: За роки моєї роботи керівництво служби в Києві змінювалося кілька разів. У 2022 році прийшла нова команда. У нас існує процедура щорічного оцінювання держслужбовців: на початку року затверджуються завдання, а в кінці ти звітуєш. За результатами виставляється оцінка: «відмінно», «задовільно» або «незадовільно». Остання тягне за собою звільнення.

Наприкінці 2024 року я приїхав до Києва на звіт із графіками та діаграмами. Проте керівник сказав, що графіки йому не потрібні, і запропонував написати заяву на посаду заступника. Я відмовився, адже передумов для пониження не було. Мені дали 10 днів, попередивши: якщо не напишу заяву, виставлять негативну оцінку. Я нічого не писав, і за місяць з’явився наказ про моє звільнення. Це був перший епізод.

Я звернувся до суду. Суд скасував і оцінювання, і звільнення, оскільки служба не змогла обґрунтувати таку оцінку — протягом року мені преміювали за хорошу роботу, а в кінці раптом виставили нижчий бал. Суд виніс ухвалу про поновлення. Добровільно мене не поновлювали місяць, довелося залучати виконавчу службу. Але щойно я вийшов на роботу, як за два дні мені оголосили про відкриття дисциплінарного провадження та відсторонення від обов’язків.

Журналіст: Яка була офіційна причина?

Ігор Бойчук: Причиною дисциплінарного провадження стала ситуація дворічної давнини, хоча всі терміни притягнення вже минули. Суть «порушення» полягала в тому, що я як керівник нібито не так притягнув до відповідальності двох жінок у Компаніївці, які торгували на ринку буряком та кабачками з перевищеним вмістом нітратів.

Журналіст: Тобто керівника обласного управління покарали за те, що хтось у районі не виписав штрафи?

Ігор Бойчук: Насправді процедура була повністю дотримана. Якщо продукцію з надлишком нітратів продає звичайна людина, яка виростила її на городі, ми беремо розписку про вилучення та утилізацію товару, щоб він не потрапив до споживачів. Це й було зроблено районними фахівцями, продукцію знищили. Але це використали як привід. Провадження тривало понад 40 днів, я ходив на роботу, не маючи права підпису, і без виплати зарплати. Коли терміни першого провадження вичерпалися, вони одразу відкрили друге.

Журналіст: Чого стосувалося друге провадження?

Ігор Бойчук: Коли надійшов наказ про моє перше відсторонення в систему електронного документообігу, я ще перебував на робочому місці, приймав людей і не встиг із ним ознайомитися. Об 11:00 я підписав плановий документ — щотижневу інформацію в Київ щодо кількості військовозобов’язаних. Нове керівництво розцінило це як «перевищення службових повноважень», хоча документ був суто інформаційним і не міг завдати жодних збитків.

Чи міг статус викривача корупції стати справжньою причиною звільнення

Журналіст: Порівнюючи подібні ситуації, коли люди залишаються на посадах після значно серйозніших проступків, можна зробити висновок, що ви просто не підійшли новому керівництву. Чи пов’язуєте ви це зі своїм бекграундом викривача корупції? Можливо, їм не потрібна людина, яка забагато знає, чи це місце знадобилося для когось іншого?

Ігор Бойчук: Я схиляюся до першого варіанту. Статус викривача накладає певний шлейф. Навіть у суді представники служби не змогли довести упередженість мого оцінювання, адже розмова від самого початку зводилася до вимоги звільнити місце. Як заступник я їх влаштовував, а як керівник — ні.

Хто став наступником Ігоря Бойчука

Журналіст: Хто зайняв ваше місце і який у цієї людини досвід роботи на держслужбі та безпосередньо у вашій сфері?

Ігор Бойчук: Тимчасовим керівником став Ігор П’яничук, він очолює управління вже більше пів року. Я ще сам приймав його на роботу у 2024 році. У нього є родинні чи дружні зв’язки з керівництвом служби в Києві, вони з одного міста.

Він прийшов із органів МВС, працював у Нацполіції експертом. Потім близько двох років очолював службу охорони та працював юристом на приватному підприємстві. У сфері безпеки харчових продуктів чи захисту споживачів він ніколи не працював. Спочатку його взяли звичайним спеціалістом, але кар’єрний ріст виявився надзвичайно стрімким. Вище керівництво за погодженням із міністерством згодом призначило його виконувачем обов’язків заступника, а потім і заступником. Весь шлях від спеціаліста до заступника зайняв буквально кілька місяців.

Державний орган не виконує рішення суддів

Журналіст: Ви двічі оскаржували звільнення. Наскільки мені відомо, вашому керівництву довелося відповідати на дуже незручні запитання кропивницького судді Романа Брегея?

Ігор Бойчук: Так, головуючим у першій справі був Роман Брегей — дуже принциповий, совісний і справедливий суддя. Він викликав на допит у режимі онлайн безпосередньо керівника Держпродспоживслужби Сергія Ткачука. Питання були різкими та конкретними, зокрема про те, чи змушував він мене писати заяву на нижчу посаду. Звісно, під присягою керівник усе заперечував, як і заперечував упередженість через мій статус викривача корупці.

Хто більше захищений: викривачі корупції чи корупціонери

Журналіст: Статус викривача корупції дає людині якісь реальні гарантії чи переваги? Наприклад, захист від безпідставного звільнення?

Ігор Бойчук: Згідно із законом, викривачі мають чіткий імунітет від незаконного звільнення чи утисків. У 2020 році влада активно закликала громадян викривати корупцію, обіцяючи захист і навіть виплату 10% від суми хабаря після вироку суду. Але я ніколи не гнався за цими відсотками — для мене це була позиція громадянина та держслужбовця. Жодних виплат я не отримував, адже судова справа досі не завершена, і для мене головним було зовсім інше.

Чому у справі про вимагання відкатів за 6 років нікого не покарали

Журналіст: У справі про вимагання у вас щомісячних відкатів у розмірі 180 тисяч гривень минуло вже шість років. Чому немає вироку?

Ігор Бойчук: Почалася повномасштабна війна. Один із співучасників пішов на співпрацю зі слідством і дав свідчення проти свого шефа Андрія Балоня. А той нібито мобілізувався, через що провадження щодо нього призупинили.

Журналіст: Хоча в медіа з’являлася інформація, що він паралельно примудряється працювати доцентом в одному з херсонських вишів.

Як рідні реагують на беззаконня

Журналіст: Як на цю ситуацію реагує ваша родина? Я знаю, що два ваші рідні брати зараз служать у ЗСУ. Як вони сприймають те, що навіть після двох виграних судів ви не можете спокійно працювати?

Ігор Бойчук: Для всієї родини це дико. Мені найбільше шкода маму. Брати постійно на передовій, на бойових виходах, тривалий час були в розвідці без зв’язку — ми ловили рідкісні смс-повідомлення. І на тлі постійної тривоги за їхні життя вони бачать оцю несправедливість удома. Хлопці воюють не просто за клаптик землі, вони воюють за справедливість, правосуддя та демократичну Україну. Тому ситуація в тилу їх сильно шокує і демотивує.

Після Революції Гідності, коли мені без жодних зв’язків довірили створювати службу, я повірив, що держава нарешті рухається в правильному, європейському напрямку. Хотілося, щоб наші діти могли досягати всього власним розумом і працею, а не через знайомства.

Боротьба у правоохоронних органах

Журналіст: Ви зверталися до ДБР та інших інстанцій через невиконання судових рішень щодо вашого поновлення. Як відреагувала система?

Ігор Бойчук: Я звертався до НАЗК, Генеральної прокуратури, НАБУ, Офісу Президента та Кабміну. Звідусіль отримував типові відписки: «звертайтеся до суду, це поза нашою компетенцією». У 2025 році я звернувся до ДБР із заявою про упереджене ставлення та незаконне звільнення з боку керівництва служби. Там теж спочатку надіслали відписку, що правопорушень не бачать.

Тоді я пішов до Печерського районного суду міста Києва, і в серпні 2025 року суддя зобов’язав столичне управління ДБР відкрити кримінальне провадження та внести відомості до ЄРДР. Державне бюро розслідувань знову затягувало час, заявляючи, що не отримувало ухвали суду, хоча в системі «Електронний суд» чітко видно доставку документа. Мені довелося особисто взяти завірену паперову копію рішення в суді та завезти її в канцелярію ДБР під підпис.

Як наважився піти проти першої особи області

Журналіст: Давайте освіжимо в пам’яті ту історію з Андрієм Балонем. Як ви взагалі наважилися піти проти очільника області? Це ж був величезний ризик.

Ігор Бойчук: Коли корупція сягає такого рівня, мовчати не можна. З мене вимагали гроші просто за те, щоб управлінню давали спокійно працювати. Спочатку озвучили суму в 150 тисяч гривень щомісячно, згодом апетити зросли до 170–180 тисяч гривень на місяць. Спілкуючись із колегами, я розумів, що обклали даниною не лише мене. Правоохоронні органи певний час документували процес передачі коштів, і рано чи пізно всі деталі цієї справи стануть публічними.

Журналіст: Звідки саме така сума хабаря, як гадаєте? Чи не пов’язано це з тим, що батько поплічника Балоня ваш колега і очолював Головне управління Держпродспоживслужбі в Херсонській області? Знав, так би мовити, можливості…

Ігор Бойчук: До слова, зараз знову благополучно поновився на посаді і працює.

Журналіст: Що робитимете далі?

Ігор Бойчук: І далі боротимуся за справедливість.

Журналіст: Щиро бажаю успіху.