Свій 33-й день народження полтавський поліцейський Максим Нечай зустрів у напівзруйнованому підвалі на Покровському напрямку. На той момент його група вже перебувала в оточенні. До цього бійці відбивали штурми, залишали палаючу позицію під атаками ворожих дронів, евакуйовували поранених побратимів і тримали оборону під постійними обстрілами.
Джерело: Головне управління Національної поліції в Полтавській області
Під час одного з боїв Максим отримав поранення — дві кулі пройшли дотично з обох боків голови. Попри це він продовжив виконувати завдання. Зрештою разом із побратимами поліцейському вдалося вийти з оточення.
До служби у стрілецькому батальйоні поліції Полтавщини Максим Нечай 13 років працював у правоохоронних органах. За цей час був дільничним офіцером, слідчим та оперуповноваженим карного розшуку. У 2023 році очолив сектор розкриття злочинів проти особи Полтавського районного управління поліції.
У 2024 році Максим долучився до стрілецького батальйону. Однією з особистих мотивацій називає народження сина.
«Я хотів, щоб, коли син виросте і запитає, що я робив під час війни, я міг чесно сказати, що захищав країну», — говорить капітан поліції.
Перший бойовий досвід Максим отримав на Донбасі, у Новоторецькому. На позиціях бійцям доводилося постійно бути готовими до штурмів, майже не спати та цілодобово стежити за ситуацією.
Щоб убезпечити позицію, військові розсипали навколо подвір’я битий шифер і скло. Розраховували почути наближення противника, однак ворожа диверсійно-розвідувальна група змогла підійти майже безшумно.
Побратим Максима з позивним Ніко помітив у темряві силуети противника. Бійці зайняли кругову оборону та відкрили вогонь. Згодом залучили підтримку аеророзвідки й відбили штурм.
Після евакуації пораненого побратима з позивним Боцман ворог накрив позицію мінометним вогнем. Згодом російська піхота почала закидати будинок гранатами.
В одній із кімнат спалахнула пожежа. На подвір’ї працювали ворожі дрони, поруч перебувала піхота противника. Бійці вистрибнули через вікно, з боєм дісталися посадки та залишалися там до світанку.
Після отримання дозволу на відхід група перебралася до напівзруйнованого підвалу згорілого будинку. Це сталося 15 липня — у день 33-річчя Максима.
«Сидимо в тому підвалі, я й кажу: “Ну капець, так свої 33 роки навряд чи ще хтось святкував!” А Горб відповідає: “А чого ти переживаєш? Зате з друзями святкуєш!”»
Згодом бійці зрозуміли, що опинилися в оточенні. У підвалі група провела майже місяць. Російські військові глушили зв’язок засобами радіоелектронної боротьби, боєприпаси доводилося економити, а противник продовжував атакувати позиції.
Під час одного зі штурмів Максим перебіг до сусідньої кімнати, щоб по рації викликати вогневу підтримку. У цей момент дві бронебійні кулі пробили дерев’яні двері на рівні його голови.
«Бачу, як із дверей вилітають дві кулі й летять у мій бік. За секунду відчуваю, що з голови тече кров. Кричу хлопцям: “Я трьохсотий!”»
Кулі пройшли дотично з обох боків голови та розсікли шкіру. Побратими надали йому допомогу, після чого група продовжила тримати оборону.
Вийти з оточення бійцям допомогла взаємодія із суміжними підрозділами. Максим окремо згадує аеророзвідника 4-ї штурмової бригади з позивним Фартовий. За допомогою безпілотника він проклав для групи маршрут через ворожі позиції до безпечної зони.
Після пережитих боїв, поранень і контузій Максим Нечай говорить насамперед про підтримку родини. Каже, що найбільше цінує впевненість у тому, що його чекають удома.
«Для щастя потрібна впевненість, що тебе чекають вдома, та відчуття підтримки рідних. А найпростіша мрія — поїхати з сім’єю в мирний час на наше українське море. Просто відпочити, аби над головою не летіли “шахеди”».
матеріал підготував/ла: Дар'я Дубовік
