$ 44.93USD
€ 49.28EUR


110 років “Щедрику”: як українська пісня стала відомою на весь світ

110 років “Щедрику”: як українська пісня стала відомою на весь світ

2026 року англомовній Carol of the Bells виповнюється 90 років. Та історія знайомих різдвяних дзвонів почалася з української пісні про ластівку. Розповідаємо, як її везли представляти молоду республіку, навіщо американському вчителеві знадобилися нові слова і чому з датою 110-річчя «Щедрика» варто бути уважними.

Спочатку була ластівка

До господаря прилітає ластівка, кличе подивитися на новонароджених ягнят і віщує достаток. Так починається українська пісня, з якої виріс один із найвідоміших різдвяних хітів, пише Rizdvo.com. Святкове побажання тут цілком земне — щоб велося господарство, множилася худоба й родина мала з чого жити. Дзвонів у «Щедрику» немає.

Саме цей текст почув світ у хоровій обробці Миколи Леонтовича. В англомовній Carol of the Bells згодом з’явилися інші образи: передзвін, радісна звістка, Різдво. Між двома піснями залишилася музична спорідненість, але змінилася розповідь. Тому називати англійські слова перекладом українських — помилка.

Ластівка посеред зимового свята давно привертає увагу дослідників обрядовості. Її пов’язують із давнішими уявленнями про початок року навесні. Однак у цієї пісні немає встановленого «року народження». Народний текст старший за відому хорову партитуру; точний вік мелодії документами не визначено.

Це також допомагає розрізнити колядку й щедрівку. У тексті «Щедрика» немає розповіді про народження Христа: до оселі приходить побажання добробуту на новий рік. У міжнародному різдвяному репертуарі ці відмінності стерлися, але українські слова зберігають інший обрядовий сюжет.

Композитор за чотирма нотами

Музика починається з короткого мотиву, який повертається знову й знову. Чотири ноти легко втримати в пам’яті. Проте хорова партитура влаштована складніше за цей упізнаваний початок: до одного голосу долучаються інші, повтори накладаються, звучання набирає сили. Лаконічна народна формула стає багатоголосою композицією.

Леонтович працював учителем, керував хорами й опрацьовував народні пісні. Для нього хор був щоденною практикою: треба було розуміти, як звучать разом різні голоси, де вони підтримують мелодію, а де змінюють її освітлення. Пізніша світова слава часом затуляє саме цю професію — людину, яка роками працювала зі співаками.

На рукописі «Щедрика», надісланому диригентові Олександру Кошицю, стоїть дата 18 серпня 1916 року. Це засвідчує Національна бібліотека України імені Вернадського. У її фондах є й ранній малотиражний друк, датований приблизно 1918 роком. Дата на рукописі — надійна опора. Вона фіксує один із етапів роботи, а не обов’язково день, коли виник увесь задум.

Чому з датою прем’єри складніше, ніж здається

У популярних переказах київська прем’єра має кілька дат: 25 або 29 грудня 1916 року, іноді — січень 1917-го. Частину плутанини пояснюють календарі, частину — спосіб читання старих газет.

Дослідниця Лариса Семенко звернула увагу на анонс у «Киевской мысли»: номер газети вийшов 25 грудня, а концерт студентського хору Кошиця в Купецькому зібранні був оголошений на четвер, 29 грудня. Дата виходу газети й дата виступу — різні речі. До того ж тоді в Києві користувалися юліанським календарем: 29 грудня 1916 року відповідає 11 січня 1917-го за сучасним календарем.

Є ще одна межа певності. Сам анонс концерту не доводить, що саме там твір уперше прозвучав перед публікою. Музикознавець Богдан Луканюк обговорює, що дозволяють встановити збережені програми й рецензії. Тож коректніше говорити про київський успіх «Щедрика» на межі 1916–1917 років, пояснивши датування, ніж оголошувати будь-яке грудневе число безсумнівним ювілеєм.

Навіщо молодій республіці був потрібен хор

У січні 1919 року уряд Української Народної Республіки створив Українську республіканську капелу. Її очолив Олександр Кошиць. Європейська поїздка мала державне завдання: зробити Україну видимою в момент, коли вирішувалося її міжнародне майбутнє.

Це була ставка на слухача, який міг нічого не знати про українську політику, але приходив на концерт. Хор виконував український репертуар, а назва країни з’являлася на афішах і в рецензіях. Український інститут національної пам’яті описує ці гастролі як частину боротьби за визнання держави.

Шлях до потрібної аудиторії не був прямим. За архівним дослідженням Тіни Пересунько, французькі візи довелося чекати, і Париж не став першим пунктом виступів. Закордонний дебют капели відбувся 11 травня 1919 року в Празі. До паризької зали Ґаво хор дістався з концертом 6 листопада. Між дипломатичним задумом і його втіленням лежали місяці організаційної роботи.

Зберігся й лист Симона Петлюри Кошицю від 16 вересня 1919 року. У ньому політичний керівник дякує за працю для ознайомлення чужинців з Україною. Документ дозволяє побачити, як тоді розуміли роль музикантів: від них чекали не лише гарного співу, а й представлення країни.

Одинадцять днів через Атлантику

У вересні 1922 року історія отримала океанський маршрут. У колекції Ukrainian History and Education Center зберігається листівка учасника хору з написом «Гамбург — Нью-Йорк» і датами 15–26 вересня. Це слід переходу на пароплаві Caronia.

Тепер колектив виступав як Український національний хор — наступник республіканської капели. На світлині Bain News Service, датованій 26 вересня, співаки позують на суднових сходах: вишиванки, намиста, вінки, Кошиць серед хористок. Фото зберігає Бібліотека Конгресу США. До знаменитого концерту залишалося дев’ять днів.

5 жовтня 1922 року хор виступив у нью-йоркському Карнеґі-холі. «Щедрик» увійшов до американської історії з українськими словами, а не з англійською розповіддю про дзвони. Ці дві події часто стискають в одну красиву легенду. Насправді між виступом Кошиця та публікацією Carol of the Bells минуло чотирнадцять років.

Успіх, якого Леонтович не побачив

Коли хор прибув до Америки, композитора вже не було серед живих. Миколу Леонтовича вбили 23 січня 1921 року в Марківці, у батьківському домі. Вбивцею був агент ЧК Грищенко.

Лариса Семенко, яка досліджувала цю справу, відділяє знайдені документи від інтерпретацій: роботу Грищенка на ЧК підтверджено, проте документа з наказом саме на це вбивство не виявлено. Твердження, ніби композитора вбили конкретно за «Щедрик» або за його закордонний успіх, виходить за межі встановленого.

Леонтович не міг чути американських оплесків і не знав майбутнього англомовної версії. Успіх твору за океаном відбувався вже без його участі.

Рукопис, який спочатку повернув видавець

Про появу англійських слів лишився особливо цінний спогад — лист самого Пітера Вільговського від 28 грудня 1973 року. Його надрукувала газета The Ukrainian Weekly у грудні 1976-го.

Вільговський писав, що почув твір у виконанні українського хору, а згодом потребував короткого номера для радіопрограми Волтера Дамроша Music Appreciation Hour. Мав виступати його шкільний хор. Співати українською учні не бралися, тож він створив англійський текст.

Після радіовиконання почали надходити запити на ноти. Та перша спроба видати їх не вдалася: за спогадом Вільговського, G. Schirmer повернув рукопис через два місяці. Пізніше до школи завітав представник Carl Fischer. Він забрав відхилену роботу, а вже наступного дня повідомив, що видавництво її приймає.

У цьому листі Вільговський не згадує відвідин Карнеґі-холу 1922 року. Автор згадує український хор, але не називає ані того концерту, ані року, коли почув пісню. Популярний переказ часто додає до його слів те, чого він сам не написав.

Два тексти, одна впізнавана музика

Видавець Carl Fischer датує першу публікацію Carol of the Bells 1936 роком. У 2026-му англомовній версії виповнюється 90 років. Її кредити розділяють авторство: музика Леонтовича, англійські слова й аранжування Вільговського.

Йшлося про новий текст для іншого святкового середовища. Ластівка й господарський достаток поступилися дзвонам та різдвяній звістці. Саме цю версію пізніше впізнавали слухачі, які могли ніколи не чути української назви.

Англійською «Щедрика» пояснювали й раніше: НБУВ описує переклад у лібрето американських гастролей 1922 року. Отже, Вільговський не був просто першим, хто «переклав пісню». Він дав їй окремий англомовний сюжет, який і зажив власним життям.

Для українського слухача поруч існують обидві версії. Одна нагадує про щедрування й господарську оселю, друга — про міжнародне різдвяне свято. Щоб зрозуміти їхній зв’язок, потрібні обидва імені на нотах: Леонтович створив відому хорову обробку, Вільговський — її англомовне продовження.

Що тепер висить на стіні Карнеґі-холу

4 грудня 2022 року в Карнеґі-холі відбувся концерт Notes from Ukraine, присвячений сторіччю американського дебюту «Щедрика». Серед учасників був київський дитячий хор «Щедрик», а також хори Dumka New York і Trinity Wall Street. Україна знову представляла свою музику під час російської війни.

Український інститут, один з організаторів, описує момент, коли в залі вимкнули світло: так нагадали про знеструмлення в Україні. Старий репертуар опинився поруч із досвідом людей, які того вечора жили без електрики вдома.

А 2025 року у просторі Карнеґі-холу з’явилося ще одне свідчення походження мелодії. У Галереї композиторів розмістили факсиміле рукопису «Щедрика». Український інститут уточнює: оригінал залишається в Інституті рукопису бібліотеки Вернадського в Києві.

Для слухача це нагода пройти шлях у зворотному напрямку: від знайомих дзвонів — до української назви, імені композитора та слів про ластівку. Їх можна почути й без англійського тексту. Нижче — виконання київського дитячого хору «Щедрик» з оркестром «Віртуози Києва» та квартетом Руслана Єгорова.

За матеріалами Rizdvo.com.