Чума: хвороба, що змінила хід історії, економіку та свідомість людства

Чума (англ. plague, заст. моровиця, мор) - це гостре зоонозне бактеріальне захворювання, спричинене бактерією Yersinia pestis. Вона характеризується високою температурою, тяжкою інтоксикацією, ураженням легень, лімфатичної системи з утворенням бубонів, нерідким септичним перебігом та високою летальністю. Інфекція природно циркулює серед дрібних ссавців (часто щурів),  та їхніх бліх, від укусу яких найчастіше й заражається людина.

Існують три основні клінічні форми хвороби:

Бубонна — найпоширеніша, супроводжується болючим збільшенням лімфовузлів (бубонів).

Септична — бактерія поширюється через кров, спричиняючи тяжку інтоксикацію.

Легенева — найнебезпечніша, адже вражає легені й здатна швидко передаватися від людини до людини повітряно-крапельним шляхом.

Сьогодні чума — це не смертний вирок, але щоб усвідомити масштаб її впливу на цивілізацію, варто поглянути на три великі пандемії, які пережило людство.

Три пандемії чуми та голоси свідків

Перша пандемія (Юстиніанова чума) розпочалася у 541 році у Східній Римській імперії. З Єгипту вона поширилася Середземномор'ям. Хоча сучасні історики ставлять під сумнів традиційні цифри у «десятки мільйонів» жертв, аналіз давньої ДНК беззаперечно підтверджує присутність Yersinia pestis у тогочасній Європі.

Друга пандемія - Чорна смерть - припала на 1346–1353 роки. За оцінками ВООЗ, вона забрала понад 50 мільйонів життів. Ця епоха залишила нам не лише статистику, а й голоси очевидців.

Джованні Боккаччо — мабуть, найвідоміший літературний свідок Чорної смерті. У вступі до «Декамерона» він описує епідемію у Флоренції 1348 року: симптоми хвороби, смерть людей, поведінку мешканців, поховання та розпад звичних соціальних зв'язків. Його опис важливий не лише як свідчення перебігу епідемії. Боккаччо показує психологію людини перед масовою смертю — страх, розгубленість, спроби ізолюватися від хвороби, втечу від міста і водночас пошук способу продовжувати жити. Арабський історик і географ Ібн аль-Варді описував поширення чуми у Сирії та Єгипті. Свій текст про епідемію він написав у 1348 році, а сам помер від чуми в 1349-му. У його описах згадуються Дамаск, Каїр, Александрія, а також поширення хвороби на схід і північ, зокрема до Криму. Італійський хроніст із Сієни Аньйоло ді Тура залишив опис Чорної смерті у своєму місті. Його хроніка особливо цінна як міське свідчення — про величезну смертність, поховання та те, як епідемія змінила повсякденне життя.

Нікола Пуссен. "Чума в Ашдоді", 1628-1630

Франческо Петрарка пережив Чорну смерть і залишив листи та особисті роздуми про пандемію. Для нього чума була не просто історичною подією, а особистою трагедією: епідемія забрала багатьох людей із його оточення. Його листування дозволяє побачити емоційний та інтелектуальний вимір пандемії. Данієль Дефо писав про Велику епідемію чуми в Лондоні 1665–1666 років у своєму відомому романі «Щоденник чумного року» (A Journal of the Plague Year, 1722)

Третя пандемія розпочалася у Китаї в XIX столітті (за різними оцінками, у 1855 або 1894 році) і тривала до середини XX століття, забравши близько 20 мільйонів життів по всьому світу.

Жертви чуми в Маньчжурії

Економічний парадокс та соціальний страх

Чорна смерть спричинила демографічну катастрофу, яка зламала звичну систему економічних відносин. Знелюднення міст і сіл призвело до гострого дефіциту робочої сили. У Західній Європі це мало несподіваний наслідок: селяни та ремісники отримали змогу вимагати вищої платні.

Епідемії — це також потужні ментальні потрясіння. Не знаючи справжньої причини хвороби, люди пояснювали її астрологічними явищами чи «отруєним повітрям». Страх породжував пошук винних. Наслідком стали масові переслідування євреїв, яких безпідставно звинувачували в отруєнні колодязів.

До речі, знаменитий лікар у масці з дзьобом — це зовсім не символ Чорної смерті XIV століття, як заведено вважати. Такий захисний костюм з'явився лише у середині XVII століття. У видовжений дзьоб клали трави і спеції, намагаючись захиститися від «міазмів» (поганого повітря).

Маска, костюм лікаря, Німеччина, 17 ст

Від фаталізму до науки

Саме чума змусила людство винайти нову культуру громадського здоров'я. У 1377 році в Рагузі (нинішній Дубровник) вперше запровадили обов'язкову ізоляцію прибулих суден на 40 днів — карантин.

Справжній науковий прорив відбувся під час Третьої пандемії. У 1894 році бактеріологи швейцарець Александр Єрсен та японський біолог Кітасато Сібасабуро незалежно один від одного відкрили збудника — чумну паличку. Людство перейшло від містики до доказової медицини.

Лікування хворого в третю пандемії чуми.

Сьогодні захворювання ефективно лікується за допомогою антибіотиків (аміноглікозиди, фторхінолони) та підтримувальної терапії. Ключове правило: що раніше розпочато лікування, то вищі шанси на одужання. Сучасна наука вивчає чуму в рамках глобальної концепції One Health («Єдине здоров'я»), до якої залучені епідеміологи, зоологи, мікробіологи та екологи.

Науковці, які відкрили збудника чуми чумну палочку. Александер Єрсен та Кітасато Сібасабуро

Чума не зникла з нашої планети назавжди, проте людство вже знає її в обличчя. Історія цієї хвороби — це довгий шлях від безсилого жаху і пошуку містичних винуватців до здатності керувати епідеміологічним процесом та перетворювати наукові знання на зброю заради порятунку життів.

Про те, як епідемія чуми поширювалася територією сучасної України читайте в нашому наступному матеріалі.

Більше новин читайте на GreenPost