Як відбувається процедура екстрадиції

Ельвіра Лазаренко, партнерка АО Barristers

Екстрадиція — видача особи державі, компетентними органами якої ця особа розшукується для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку. Екстрадиція включає: офіційне звернення про встановлення місця перебування на території запитуваної держави особи, яку необхідно видати, та видачу такої особи; перевірку обставин, що можуть перешкоджати видачі; прийняття рішення за запитом; фактичну передачу такої особи під юрисдикцію запитуючої держави.

Процедура починається з того, що українські правоохоронні органи встановлюють місцезнаходження особи, оголошують її в розшук за наявності законних підстав і ініціюють міжнародне співробітництво.

Далі українська сторона через визначені законом центральні органи готує документи і направляє запит про видачу особи.

Іноземна держава перевіряє, чи дотримано вимог міжнародних договорів і її законодавства, чи існують підстави для видачі та чи немає обставин, що перешкоджають видачі. Залежно від країни, процедура може включати судовий контроль, можливість оскарження, розгляд заперечень особи та перевірку наданих гарантій.

Лише після завершення цих етапів і погодження передачі організовується фактичне передання особи українським представникам.

Вважаю, що екстрадиція є достатньо дієвим механізмом повернення із закордонних юрисдикцій в Україну осіб, підозрюваних чи засуджених за вчинення злочинів. Нещодавнім прикладом є передача з Німеччини колишнього народного депутата України VIII скликання. За повідомленням Державного бюро розслідувань, 13 липня 2026 року його передали українській стороні в пункті пропуску «Краківець».

Інше питання в тому, що суди деяких європейських юрисдикцій часто відмовляють у запитах компетентних органів України про видачу такої особи, посилаючись на малоймовірність з боку України досягти дотримання прав такої особи після передачі саме через стан війни в Україні, – зазначає юристка. – Ми памʼятаємо випадки, коли європейські суди відмовляли у видачі особи в Україну, посилаючись на те, що особа буде піддана реальному ризику кричущої відмови в правосудді (через недотримання розумних строків розгляду справи чи надані стороні обвинувачення надто широкі повноваження під час дії воєнного стану),  а також випадки відмов через загальні ризики війни, «тривожні умови» у вʼязницях України, та, відповідно, зростання ризику піддатися різним видам жорстокого поводження. Не забували суди  у своїй аргументації наголосити і про зроблену Україною на початку повномасштабного вторгнення заяву до Ради Європи про відступ від окремих зобовʼязань за Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.

За словами Ельвіри Лазаренко, мабуть, країною-рекордсменкою з рішень про відмову у задоволенні запитів про екстрадицію в Україну, є Австрія. За інформацією, опублікованою у ЗМІ у 2025 році, Міністерство юстиції підтвердило австрійському прес-агентству, що від початку повномасштабного вторгнення Україна подала до Австрії 27 запитів про екстрадиції, однак Австрія задовольнила лише один запит на екстрадицію. Водночас такі країни, як Польща і Німеччина, більш охоче видають осіб за запитом України.

Найчастіше відмови повʼязані саме з неналежними умовами тримання в місцях несвободи та безпековою складовою перебування осіб в пенітенціарних установах України після їх видачі в Україну через загрозу життю та здоровʼю внаслідок бойових дій.

Після отримання численних рішень європейських країн через ці чинники Україна  розробила Стратегію реформування пенітенціарної системи на період до 2026 року та запровадила заходи щодо поліпшення умов тримання екстрадованих осіб – визначила конкретний перелік пенітенціарних установ, які знаходяться на значній відстані від бойових дій, для тримання виданих осіб, а також визначила спеціальні умови їх тримання (окремо від інших осіб). Держава намагається вирішити  питання безпеки увʼязнених шляхом будівництва укриттів в цих закладах та розробки алгоритму дій під час оголошення сигналу «Повітряна тривога». Звісно, впровадження державою цих заходів значно підвищує шанси на задоволення європейськими судами запитів про видачу осіб в Україну. 

Показовим є нещодавній кейс, пов'язаний з відмовою Іспанії в екстрадиції Марії Шпілової до України.

9 жовтня 2026 року Кримінальна палата Національного суду Іспанії ухвалила рішення відмовити у видачі Марії Шпілової, екстрадиції якої домагалася українська сторона за запитом Офісу Генерального прокурора України. Суд погодився з ключовим аргументом захисту щодо відсутності необхідних підстав для екстрадиції відповідно до іспанського законодавства. Інтереси захисту супроводжував Олексій Шевчук, адвокат, партнер Barristers.

Коментуючи перебіг таких складних міждержавних процесів, Олексій Шевчук зауважив: «Треки бувають як за екстрадицію, так і проти. Загалом, екстрадиція – дуже тонка річ, і тут потрібно дуже уважно до цього питання підходити, тому що будь-яка кома може призвести до відмови в екстрадиції».

Загальна статистика екстрадицій

Адвокати Barristers оперують статистикою із відповіді НАБУ на запит щодо кількості виданих Україні осіб у 2022–2025 роках. Отже, за цей період в Україну на підставі клопотань детективів Національного бюро, погоджених прокурорами САП, видали 7 підозрюваних осіб для притягнення до кримінальної відповідальності такі країни:

- Німеччина (перша видача під час війни – 18.11.2022 НАБУ і САП домоглися екстрадиції з Німеччини в Україну гендиректорки приватного підприємства);

- Литва (13.03.2023 видала колишнього голову правління ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України»);

- Словаччина (11.08.2023 в Україну екстрадовано одного із підозрюваних у причетності до корупційної схеми із закупівлі ПЛР-тестів на COVID-19 для АТ «Укрзалізниця» за завищеними цінами);

-Польща  (у вересні 2024 року в Україну екстрадовано одного з підозрюваних у заволодінні нерухомістю держпідприємства «Національна кінематека України»);

-Болгарія (наприкінці грудня 2024 року в Україну екстрадовано одного з учасників організованої групи, викритої на заволодінні грошовими коштами АТ «Укрзалізниця» під час закупівлі силових трансформаторів впродовж 2022-2024 років);

- Німеччина (наприкінці травня 2025 року) в Україну екстрадовано одного з учасників організованої групи, яка заволоділа земельними ділянками під Києвом);

- Німеччина (у середині вересня 2025 року) в Україну екстрадовано одну з обвинувачених у кримінальному провадженні стосовно міського голови, голови районної ради на Закарпатті та ще чотирьох осіб, яких у червні 2024 року викрили на зловживанні службовим становищем).