Хто в Європі працює найдовше: що показує і приховує карта робочих годин

Карта європейської «працьовитості» привертає увагу до відмінностей між країнами, але містить помилки й пропонує порівняння, щодо якого застерігає саме першоджерело — ОЕСР.

Хорватія — 1955 годин на рік, Греція — 1900, Німеччина — 1334. Такі числа наведено на карті із заголовком «Найпрацьовитіші? Європа за фактично відпрацьованими годинами». Її автори посилаються на Організацію економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) і 2024 рік. На перший погляд, зображення перевертає звичні стереотипи: південь Європи працює довше, ніж Німеччина та скандинавські країни.

Проте сприймати цю інфографіку як достовірний рейтинг працьовитості народів не можна. На ній є очевидні суперечності між числами й кольорами. А методологічне пояснення ОЕСР ставить під сумнів саму можливість такого прямолінійного ранжування.

За числами, надрукованими на зображенні, найбільші річні показники мають Хорватія, Греція, Кіпр — 1840 годин, Румунія та Мальта — по 1829, Чехія — 1805. Польщі приписано 1786 годин, Португалії — 1772, Італії — 1715. На іншому полюсі — Німеччина з 1334 годинами, Данія з 1372 та Норвегія з 1388.

Це саме прочитання наданої карти, а не незалежно підтверджена таблиця ОЕСР за 2024 рік. На зображенні немає прямого посилання на конкретне вивантаження даних, дати їх отримання чи пояснення добору країн. Сам напис «Джерело: ОЕСР» не підтверджує правильності всіх наведених значень і не означає, що інфографіку виготовила ця організація.

Проблеми з кольорами можна встановити навіть без звернення до статистичних баз:

Країна

Число на карті, годин на рік

Колір на карті

Колір за її ж легендою

Португалія

1772

Червоний

Помаранчевий: 1600–1799

Бельгія

1583

Помаранчевий

Жовтий: 1400–1599

Ісландія

1447

Бірюзовий

Жовтий: 1400–1599

Це не просто дизайнерські неточності. Читач спершу помічає колір і лише потім — дрібні числа. Унаслідок цього Португалія візуально потрапляє до групи з найбільшою тривалістю роботи, а Ісландія — до групи з найменшою, хоча підписи цього не підтверджують.

Важливіша проблема — зміст самого показника. ОЕСР визначає його як загальну кількість фактично відпрацьованих за рік годин, поділену на середню річну кількість зайнятих. Він охоплює найманих працівників і самозайнятих, повну й неповну зайнятість, надурочну роботу та додаткові місця роботи. Водночас не враховує години, не відпрацьовані через відпустки, свята, хворобу та інші причини.

Отже, йдеться не про встановлену тривалість робочого дня і не про те, скільки працює кожна людина в країні. Середнє значення поєднує дуже різні графіки.

Найсуттєвіше застереження ОЕСР: ці дані призначені для порівняння тенденцій у часі, але не придатні для порівняння рівнів середньої річної тривалості роботи між країнами за окремий рік через відмінності джерел і способів розрахунку. Тому визначати за ними точного європейського «переможця» некоректно навіть за умови безпомилкового перенесення всіх чисел.

Водночас інша офіційна статистика підтверджує, що тривалість роботи в європейських країнах справді суттєво відрізняється. За повідомленням Євростату, у 2024 році зайняті віком 20–64 роки в ЄС фактично працювали на основній роботі в середньому 36 годин на тиждень. Найдовшим цей час був у Греції — 39,8 години, Болгарії — 39, Польщі — 38,9 та Румунії — 38,8. Найкоротшим — у Нідерландах, 32,1 години; у Данії, Німеччині та Австрії — по 33,9.

Це окремий показник — тижневі години на основному місці роботи, а не річні години з наданої карти. Ним не можна безпосередньо перевірити кожне її число або механічно замінити річну статистику. Тут 2024 рік використано для зіставлення з періодом, зазначеним на інфографіці.

Одне з пояснень відмінностей — поширеність неповної зайнятості, на яку прямо вказує Євростат. Умовний приклад: якщо п’ятеро людей працюють по 40 годин, а ще п’ятеро — по 20, середній показник дорівнюватиме 30 годинам. Жодна людина з першої групи не працювала менше, але середнє значення знизилося завдяки іншій структурі зайнятості.

Впливає і те, якими видами діяльності зайняті люди. За даними Євростату за 2024 рік, у сільському, лісовому та рибному господарстві ЄС середня фактична тривалість робочого тижня становила 41,2 години, у будівництві — 38,7, а в освіті — 31,9. Це також не рейтинг суспільної важливості професій: число годин саме собою не вимірює ні складності завдань, ні відповідальності.

Ще одна підміна виникає, коли тривалість роботи ототожнюють із продуктивністю. Остання показує обсяг виробленого продукту на одиницю трудових витрат. ОЕСР наголошує: результат залежить також від обладнання, технологій, нематеріальних активів та організації виробництва.

Працівник із сучасним устаткуванням може за годину виготовити більше, ніж його колега зі старим обладнанням. Це не доводить, що другий докладає менше зусиль. Так само сама кількість відпрацьованих годин не показує зарплати, купівельної спроможності чи якості життя. Для цих висновків потрібні інші дані.

Україна на карті заштрихована й позначена написом «Немає зіставних даних». Це повідомлення про прогалину в конкретній інфографіці, а не оцінка праці українців. Із такого позначення не випливає ані те, що українці працюють менше, ані те, що вони працюють більше за сусідів. Воно також не доводить повної відсутності української статистики робочого часу.

Для українського читача практичний висновок полягає в тому, що економічний розвиток не можна звести до заклику довше залишатися на роботі. Обговорювати варто й технічне оснащення, організацію процесів, можливість підвищувати кваліфікацію та результат, який приносить година праці. Однак конкретного ефекту цих змін надана карта не вимірює.

На самій інфографіці є слушна примітка: робочі години не дорівнюють продуктивності чи особистій трудовій етиці. Саме це застереження, а не яскравий заголовок про «найпрацьовитіших», має визначати її прочитання. А через помилки в кольорах і непідтвердженість усієї числової добірки використовувати зображення як перевірену статистичну карту без редакційного пояснення не варто.