Лікування без бідності: хто має платити за відсутні в лікарні ліки

Ольга Голубовська, лікар-інфекціоніст, доктор медичних наук, професор, президент Всеукраїнської асоціації інфекціоністів

Госпіталізація — це завжди тривога за здоров’я: своє або близької людини. Але для багатьох українських родин до неї додається ще й цілком практичне питання — скільки грошей потрібно мати із собою. Бо вже у відділенні можуть видати список того, що треба придбати: ліки, шприци, системи для інфузій, перев’язувальні матеріали. І родичі їдуть по аптекам, чи шукають гроші на ліки.

Звичайно, є заклади, де пацієнт отримує все передбачене державними гарантіями без додаткових витрат. Саме так і має бути. НСЗУ постійно нагадує: допомога, яку покриває Програма медичних гарантій, у лікарні з відповідним договором надається безоплатно. Зокрема, заклад має забезпечити необхідні для стаціонарного лікування препарати з Національного переліку. Пацієнт не повинен оплачувати їх повторно зі своєї кишені.

Але що робити, коли потрібний препарат призначений, а в лікарні його немає? Лікування відкласти не можна. Людина купує ліки сама, витрачає заощадження або позичає гроші. Пояснення "у нас немає" для лікарні стає завершенням розмови, а для родини — початком нового квесту.

Саме цю ситуацію покликана змінити одна з медичних пропозицій, які ми напрацювали разом з Ігорем Тереховим у межах його ініціативи боротьби з бідністю: повертати пацієнту кошти за препарат із Національного переліку, який він мусив придбати під час стаціонарного лікування через його відсутність у закладі.

Механізм пропонується такий: лікар призначив препарат, призначення зафіксоване в електронній системі охорони здоров’я, але лікарня його не забезпечила. Пацієнт придбав ліки власним коштом і має чек. НСЗУ має відшкодувати підтверджену вартість протягом 90 днів, після чого вже утримує відповідну суму з фінансування закладу. Хвора людина не повинна самостійно з’ясовувати всі обставини закупівель і фінансування, щоб отримати компенсацію.

Візьмімо умовний приклад. Людина потрапила до стаціонару з пневмонією. Лікар за медичними показаннями призначив антибіотик, який у відповідній формі входить до Національного переліку. Але у відділенні його немає. Родина купує необхідну кількість препарату, умовно витративши дві тисячі гривень.

За запропонованим механізмом потрібно перевірити призначення, відсутність препарату в закладі та підтвердження покупки. Якщо умови виконані, пацієнту повертають кошти. Для однієї родини це відчутна витрата, для іншої — гроші на продукти й комунальні послуги, для третьої — позика, яку доведеться повертати вже після виписки.

Для людини, яка витратила ці гроші вимушено, питання не закінчується тим, що вона отримала лікування. Адже після лікарні життя продовжується: потрібно харчуватися, оплачувати житло, нерідко — приймати препарати й проходити контрольні обстеження. Якщо родина залишила всі заощадження в аптеці під час госпіталізації, на подальше відновлення їх може вже не вистачити.

Водночас важливо чітко пояснити, які саме покупки охоплює пропозиція. Національний перелік основних лікарських засобів — це не весь асортимент аптеки. Відшкодування передбачене для препарату з цього переліку, призначеного для стаціонарного лікування, який заклад не надав і пацієнт через це придбав самостійно.

Якщо лікарня забезпечує належний препарат, але людина за власним бажанням купує дорожчий бренд, це вже не створює підстави для компенсації. Інша ціна чи виробник самі по собі не доводять, що лікування буде кращим. Якщо ж конкретному пацієнту потрібен інший препарат через протипоказання, непереносимість або інші медичні обставини, лікар має це обґрунтувати. А фінансування клінічно необхідних ліків поза Національним переліком потребує окремого рішення — запропонований механізм автоматично його не охоплює.

Так само згадані на початку витратні матеріали є частиною ширшої проблеми витрат під час госпіталізації. Але ця конкретна пропозиція стосується саме лікарських засобів.

Сьогодні пацієнт уже може звертатися до керівництва закладу та подавати скаргу до НСЗУ, якщо його змусили оплачувати гарантовану допомогу. І повернення грошей за результатами таких звернень відбувається: за повідомленням НСЗУ, у 2025 році пацієнтам повернули 630,7 тисячі гривень. Ця сума стосується різних порушень права на безоплатну допомогу, а не лише придбання ліків.

Отже, ми пропонуємо зробити повернення коштів за визначені вимушені покупки зрозумілою процедурою з конкретним строком. Щоб пацієнт знав, які документи потрібні, куди звернутися і коли він отримає гроші.

Для цього порядок необхідно продумати до деталей. Від якої дати рахуються 90 днів? Як підтверджується відсутність препарату? Що робити, якщо ліки купила донька чи дружина пацієнта, бо він сам перебував у тяжкому стані? Як діяти, якщо призначення є в медичній документації, але заклад несвоєчасно вніс його до електронної системи? Ці звичайні життєві обставини мають бути враховані під час розроблення механізму. Пацієнт не повинен втратити компенсацію через чужу помилку в оформленні.

Повернення коштів також не звільняє державу від обов’язку розібратися, чому ліків не було. Причини можуть бути різними: неналежне планування закупівель, перебої постачання, недостатнє фінансування. Утримання грошей із фінансування закладу має відбуватися за прозорою процедурою. Інакше можна компенсувати витрати одному пацієнту, але не усунути проблему, з якою завтра зіткнеться наступний.

Лікарня має забезпечувати призначене лікування. Відшкодування потрібне як захист людини, коли ця гарантія не спрацювала. Воно не повинно перетворити фразу "купіть самі" на зручний для системи спосіб забезпечення стаціонару.

Саме тому ця пропозиція є частиною боротьби з бідністю. Хвороба забирає в людини сили, часто — можливість працювати й отримувати звичний дохід. Вимушені витрати на гарантоване лікування ще більше погіршують становище родини. Держава має повертати такі кошти за зрозумілими правилами й одночасно забезпечувати лікарні препаратами. Бо пояснення "ліків немає" не скасовує права пацієнта на допомогу і не робить його відповідальним за проблеми системи.