«На фронті хороша погода – коли ллє як із відра»: волинянин понад 20 років служить у прикордонній службі та мріє про закінчення війни (відео)

Понад 20 років у формі, бойовий досвід ще з 2014-го та нова реальність війни. За плечима Романа — 21 рік служби та війна на Луганщині й Харківщині.

Його історію розповіли на сторінці Держприкордонслужби.

Сьогодні він продовжує службу у відділі прикордонної служби «Нісмичі», а найбільше чекає на день, коли всі військовослужбовці зможуть повернутися додому.

Роман родом із Волині. Стати прикордонником мріяв ще з дитинства. У 2004 році закінчив Володимир-Волинський сільськогосподарський технікум, де здобув спеціальність з електрифікації та автоматизації сільського господарства. Після цього пройшов строкову службу на Житомирщині.

У грудні 2005 року, одразу після демобілізації, приєднався до лав Державної прикордонної служби України. Відтоді його професійний шлях нерозривно пов’язаний із 7 прикордонним Карпатським загоном.

Перший бойовий досвід Роман отримав у 2014 році на Луганщині. Тоді, з червня по серпень, разом із побратимами виконував завдання з охорони державного кордону та протидії можливим проривам ворога.

«Тоді був один масований обстріл по нас, але, дякувати Богу, ніхто не постраждав. Горів трохи ліс там, де ми жили, - ми його спільними зусиллями загасили і продовжували свою роботу далі», – пригадує Роман.

У січні 2026 року Роман у складі прикордонної комендатури швидкого реагування «Шквал» 7 прикордонного Карпатського загону вирушив на Харківщину. До липня виконував там бойові завдання.

«У 2014 році таке слово, як «дрон», напевно, ще ніхто не знав, а сьогодні ти не можеш сховатися ні вдень, ні вночі – дрон летить завжди. Єдиний плюс, коли його немає – це погана погода. У цивільному житті хороша погода – це коли світить сонце, а на фронті – коли «ллє дощ як із відра», – розповідає прикордонник.

На Харківщині Роман працював техніком-водієм. Забезпечував логістику - доставляв особовий склад, пальне, провізію, майно та посилки на передові позиції. Однією з найбільших загроз для транспорту залишалися ворожі безпілотники.

«Для ворожих дронів машина чи логістика – важливіша ціль, ніж одна людина. З потеплінням батареї почали тримати довше, ворог модернізував дрони, і FPV вже залітали глибоко в тил – на 20-30 кілометрів від «нуля» – та били наші машини. Ми шукали місця, де ховати техніку, маскували сітками, рили капоніри й застеляли їх колодами через болото. Було багато нелегкої роботи, але зі своїми завданнями ми справлялися», – пригадує Роман.

Восени 2026 року Роман повернувся до служби у відділі прикордонної служби «Нісмичі». Удома на нього чекають дружина та дві доньки - найближчі люди, заради яких хочеться якнайшвидше повернутися додому.

За плечима Романа – 21 рік календарної вислуги. Попереду – служба, родина і найбільше бажання, яке сьогодні об’єднує українців.

«Стільки років пройденого шляху – вже 21 рік вислуги. Думаю, дослужимо до заслуженого відпочинку. Але насамперед хотілося б, щоб закінчилася війна і всі повернулися додому», – розповідає Роман.