На Закарпатті презентували особливу виставу до 70-річчя революції 1956 року

З нагоди 70-ї річниці Угорської революції та визвольної боротьби 1956 року на Закарпатті презентували музично-літературну виставу «Кільця диму повертаються додому». 22 жовтня постановку показали на сцені Закарпатського обласного угорського драматичного театру в Берегові, а наступного дня – в Угорському домі імені Мігая Мункачі в Мукачеві. Дійство про прагнення до свободи, патріотизм, біль розлуки та надію на повернення реалізували в рамках програми «Деріне. Без кордонів».

22 жовтня в Закарпатському обласному угорському драматичному театрі в Берегові відбувся урочистий вечір, присвячений пам’яті героїв революції 1956 року. Завдяки виставі «Кільця диму повертаються додому» глядачі змогли знову перегорнути одну з найяскравіших і водночас найдраматичніших сторінок угорської історії.

Серія пам’ятних заходів продовжилася наступного дня, 23 жовтня, у місті над Латорицею, де театральну постановку представили в Угорському домі імені Мігая Мункачі.

На початку мукачівського заходу присутніх привітала голова міського осередку Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) Єлизавета Корольова. У своєму виступі вона відзначила важливість збереження історичної пам’яті, підкресливши, що в цей день кожне угорське серце, у якому б куточку світу воно не билося, відчуває особливу єдність. Вона додала, що цією театральною програмою присутні віддають глибоку шану героям, які пожертвували життям і волею заради незалежності своєї нації.

Відтак до присутніх звернулася консулка Угорщини в Ужгороді Едіна Альбертне Шімон. Вона передала вітання від Генерального консула Йожефа Бачкаї, який у своєму зверненні нагадав про історичні події сімдесятирічної давнини. Він наголосив, що в жовтні 1956 року угорський народ, який жив під гнітом комуністичної диктатури, продемонстрував свою силу у прагненні до свободи, незалежності та демократії. Революція, яка розпочалася як мирний рух, згодом переросла у збройне визвольне повстання, рушійною силою якого стали національна єдність та спільна воля. У своєму посланні Генеральний консул також зазначив, що повстанцями рухали віра, патріотизм та непохитне прагнення волі. Мужність «хлопців із Пешта» та всіх героїв 1956 року є прикладом для всіх угорців і сьогодні. Він закликав схилити голови перед їхньою пам’яттю, зберегти їх у своїх серцях та надихатися їхньою непохитністю. «Черпаймо силу з їхніх вчинків та наслідуймо їхню цілеспрямовану єдність, яка так необхідна нам і сьогодні», – процитувала слова Генконсула Едіна Альбертне Шімон.

Після святкових привітань присутнім розповіли про важливість та результати програми «Деріне. Без кордонів». В.о. директора Закарпатського обласного угорського драматичного театру Едіна Шін повідомила, що ця ініціатива нещодавно досягла свого тринадцятого етапу. Мета проєкту – попри складні обставини, доносити угорськомовне театральне мистецтво до закарпатських громад, створюючи можливості для зустрічей, обміну враженнями та знайомства з культурою рідною мовою. Вистави та інтерактивні заняття з театральної педагогіки проводилися в кількох населених пунктах краю, зокрема на Ужгородщині та Мукачівщині. Лише за два дні заходи охопили приблизно 1450 глядачів різного віку – від наймолодших до дорослих. Цей цикл подій пропонує не просто культурне дозвілля, а служить зміцненню згуртованості громади в час, коли є гостра потреба підтримувати одне одного.

Коментуючи показану виставу, Едіна Шін звернула увагу на глибокий символізм її назви. За її словами, кільця диму, що повертаються здалеку, є своєрідним знаком життя, який говорить тим, хто залишився на батьківщині, що попри велику відстань пам’ять про рідний край не згасає. Це двостороннє послання: ті, хто опинився на чужині, не забувають свій корінь, а ті, хто залишився вдома, продовжують думати про них і вірити в їхнє повернення. Відповідь закарпатців, які залишилися вдома сімдесят років тому, була й залишається незмінною: ми пам’ятаємо про вас і чекаємо на ваше повернення.

Музично-літературна вистава «Кільця диму повертаються додому» розповідає зворушливу історію крізь призму особистої долі молодого хлопця, який емігрував у 1956 році. Лайошу Шафару було лише 18 років, коли під час революційних подій у Будапешті він сів у вантажівку й залишив Угорщину в надії на краще, вільне життя. Дорога привела його до Франції, де він провів чотири роки далеко від родини та батьківщини. Листи, які юнак писав батькам у роки еміграції, яскраво відображали його внутрішній стан і переживання. У них ішлося не лише про неприйняття комуністичного режиму, а й про труднощі інтеграції в чужому середовищі, відсутність затишку та глибокий біль розлуки з близькими. Початковий оптимізм із часом змінився на тугу за рідним краєм, що зрештою і підштовхнуло його до рішення повернутися додому. Вимушене прощання, невизначене майбутнє, пошуки себе на чужині та нерозривний зв’язок із батьківщиною – це ті почуття, які залишаються близькими та зрозумілими для багатьох поколінь і сьогодні.

Режисеркою-постановницею вистави виступила акторка й лауреатка Премії імені Марі Ясаї Моніка Шафар. Ролі виконали заслужений артист і лауреат Премії імені Марі Ясаї Арманд Кауцкі та актор Ласло Шанта. Окрім листів, зі сцени прозвучало кілька знакових тематичних поезій, які підсилили загальну атмосферу. Прозові та ліричні епізоди стали ще виразнішими завдяки шедеврам Ференца Ліста та Фредеріка Шопена у виконанні піаністки Валерії Шомлаї.

Заходи реалізували в рамках програми «Деріне. Без кордонів» за співпраці Закарпатського обласного угорського драматичного театру, ТУКЗ-КМКС та Товариства імені Ракоці.