Операція «Захід»: як 21 жовтня 1947 року СРСР депортував майже 78 тисяч українців

21 жовтня 1947 року радянська влада розпочала масштабну примусову депортацію жителів західних областей України. Операція під кодовою назвою «Захід» була спрямована на виселення родин, яких радянські спецслужби пов’язували з українським визвольним рухом.

За офіційними даними, до Сибіру та Казахстану примусово вивезли 26 332 сім’ї — загалом 77 791 людину. Серед депортованих були тисячі дітей, жінок і літніх людей, які втратили свої домівки та майно.

Як радянська влада готувала депортацію

Операцію планували в умовах суворої секретності. Навіть місцеві керівники силових структур дізналися про її проведення лише за кілька днів до початку, а частину виконавців повідомили вже безпосередньо перед виселенням.

Однією з головних цілей радянського режиму було послаблення Української повстанської армії та підпілля Організації українських націоналістів. Для цього влада намагалася позбавити повстанців підтримки місцевого населення, депортуючи родини людей, яких підозрювали у зв’язках із визвольним рухом.

Водночас радянська пропаганда виправдовувала репресії боротьбою з так званими куркулями. Проте статистичні матеріали свідчать, що серед виселених були звичайні селянські господарства, які не обов’язково відповідали образу заможного селянина, створеному радянською владою.

Людей вивозили просто серед ночі

Депортація охопила Волинську, Дрогобицьку, Станіславську, Львівську, Рівненську, Тернопільську та Чернівецьку області.

У Львові операція розпочалася приблизно о другій годині ночі, а в більшості інших регіонів — близько шостої ранку. Радянські силовики приходили до помешкань і наказували людям збиратися для виселення. На виконання операції відводили лише один день.

До проведення каральної акції залучили близько 30 тисяч військовослужбовців і майже 16 тисяч представників керівного складу силових відомств. Для перевезення людей використовували автомобілі, військову техніку, гужовий транспорт і залізничні вагони.

Через негоду в окремих гірських районах Станіславської та Чернівецької областей транспортування затягнулося. Попри складні погодні умови, наказ про проведення операції залишався чинним, а людей продовжували доправляти до станцій завантаження.

Понад 23 тисячі депортованих були дітьми

За офіційною статистикою, серед 77 791 депортованої людини було 18 866 чоловіків, 35 685 жінок і 23 240 дітей віком до 15 років.

Людей перевозили в товарних вагонах. За документами, у кожному вагоні мали перебувати 35–40 осіб, однак свідки депортації розповідали, що фактична кількість пасажирів могла сягати приблизно 70 людей.

У вагонах панували тіснота й задуха, а за низьких температур на стінах утворювався іній. Харчування було обмеженим. Перевезення тривало важко, особливо для дітей і літніх людей. За історичними свідченнями, частина депортованих померла дорогою до місць заслання.

За офіційними звітами МДБ, 875 людей намагалися втекти з ешелонів, однак 515 із них затримали.

Депортували навіть ті родини, яких не було у списках

Під час підготовки операції радянські спецслужби сформували списки родин, які планували виселити. Однак визначені квоти перевищували кількість підготовлених облікових справ.

Щоб виконати встановлений план, силовики передбачили так звані резервні сім’ї. Їх мали депортувати, якщо когось із попередньо визначених людей не вдавалося знайти або виселення з інших причин ставало неможливим.

У деяких областях навіть звітували про перевиконання плану. Зокрема, на Рівненщині замість запланованих 3810 сімей депортували 3829. За наведеними в документах даними, частину родин, яких не вдалося виселити або які вибули зі списків, замінили іншими.

Історик Ігор Дерев’яний зазначав, що в окремих списках, із якими приходили до осель, могли вказувати лише кількість людей, а не їхні прізвища. Це давало виконавцям значну свободу під час визначення тих, кого виселяли.

Що сталося з майном депортованих

Після примусового виселення люди втрачали не лише домівки, а й землю, господарство та інше майно. Залишену власність передавали колгоспам, місцевим органам влади та іншим особам.

За історичними матеріалами, до частини спорожнілих будинків і квартир згодом заселялися нові мешканці, зокрема переселенці з інших регіонів СРСР.

Для багатьох депортованих повернення додому стало складним або неможливим. Родини опинялися далеко від рідного краю, були змушені працювати на лісозаготівлях і в копальнях та пристосовуватися до суворих умов заслання.

Чи вдалося радянській владі придушити визвольний рух

Керівництво СРСР розраховувало, що масове виселення родин послабить українське підпілля. У перших звітах радянські органи заявляли про успішне придушення повстанського руху.

Однак уже в грудні 1947 року в доповідних записках радянських посадовців ішлося про активізацію діяльності українських повстанців після депортації родин. Це свідчило, що масштабна каральна акція не забезпечила очікуваного результату.

Водночас її наслідки для цивільного населення були тяжкими: тисячі родин зазнали примусового переселення, втратили майно та були відірвані від рідної землі.

Як зберігають пам’ять про операцію «Захід»

Документи про підготовку та проведення депортації збереглися в архівних фондах радянських спецслужб. Серед них — наказ міністра державної безпеки СРСР Віктора Абакумова № 00430, який визначав порядок проведення операції, а також звіти регіональних управлінь про її результати.

Ці матеріали допомагають дослідникам відновлювати перебіг подій і встановлювати масштаби репресій. Вони також дають змогу досліджувати механізми, за допомогою яких радянська влада організовувала масові депортації.

21 жовтня залишається важливою датою в історичній пам’яті України — днем, що нагадує про долі десятків тисяч людей, примусово позбавлених домівок унаслідок радянської репресивної політики.