Промислові акумулятори в Україні: наскільки українське законодавство 2026 року встигає за технологіями

Українська енергосистема перебуває в стані трансформації в юридичному полі: держава зробила кроки для переходу від радянської моделі, орієнтованої на великі АЕС і ТЕС, до децентралізованої, де приватний бізнес може мати власну генерацію та системи накопичення. 

Про це йдеться в дослідженні від AIN «Українська енергетика: “зелені” рішення, відновлення й інвестиції»

Українські підприємства, які встановлюють промислові акумулятори, не повинні двічі сплачувати мережеві тарифи за електроенергію, яку спочатку накопичили, а потім повернули в мережу. Водночас на практиці бізнес стикається з труднощами під час підключення таких установок, обліку електроенергії та визначення тарифів.

Як працює оплата за використання промислових акумуляторів

Системи накопичення енергії (СНЕ, або ESS) дозволяють зберігати електроенергію та використовувати її пізніше. Наприклад, підприємство може заряджати акумулятори від сонячної електростанції вдень, а ввечері використовувати накопичену енергію для власних потреб або продавати її в мережу.

У 2022 році Україна ухвалила закон №2046-IX, який визначив правила роботи установок зберігання енергії. Він передбачив механізм, за яким оператор акумулятора сплачує за передачу, розподіл і диспетчеризацію електроенергії з урахуванням різниці між обсягами, які установка забрала з мережі та повернула до неї протягом місяця.

Наприклад, якщо за місяць акумулятор отримав із мережі 100 МВт·год, а повернув 80 МВт·год, відповідні мережеві платежі за цим механізмом розраховують на різницю — 20 МВт·год. Для застосування такого порядку потрібен належний окремий облік електроенергії.

У лютому 2026 року Верховна Рада також ухвалила закон №4777-IX, який уточнив правила роботи установок зберігання енергії. Зокрема, під час розрахунку мережевих тарифів враховують обсяги електроенергії, що надходять із зовнішньої мережі або повертаються до неї через точку приєднання обʼєкта.

Однак, за словами Слободяна, проблема полягає не в самому законі, а в тому, як його застосовують.

«Реальний бар’єр тонший — і саме тому небезпечніший. Він не у формулі закону, а в тому, як ця формула працює на практиці. Тому коректно говорити не про “подвійне тарифоутворення, яке досі не зняте” (закон його і не створював), а про практичні питання застосування: окремий комерційний облік відбору й відпуску, відповідність місячного сальдування добовому циклу батареї, кваліфікація перетікань конкретної установки оператором мережі», — пояснює партнер EQUITY Law Firm Богдан Слободян.

Які проблеми виникають у бізнесу

Експерти виділяють три основні перешкоди, які ускладнюють використання промислових акумуляторів в Україні.

Перша — облік електроенергії. Щоб скористатися механізмом розрахунку тарифів, підприємство повинне окремо фіксувати, скільки електроенергії акумулятор отримав із мережі та скільки повернув. За словами юристів, не всі оператори систем розподілу належним чином налагодили відповідні процедури.

Крім того, місячний розрахунковий період не завжди відповідає щоденному циклу заряджання та розряджання акумулятора.

Друга — складне підключення до мережі. За даними дослідження, оператори систем розподілу іноді висувають до власників акумуляторів такі самі вимоги, як до великих електростанцій. Через це підприємствам доводиться готувати додаткові технічні обґрунтування та резервувати більшу потужність для підключення, що збільшує витрати на проєкт.

Третя — різні вимоги до операторів акумуляторів. Залежно від конкретних правил підприємство може одночасно виступати споживачем, виробником електроенергії або надавачем допоміжних послуг. Для кожного з цих видів діяльності діють свої вимоги щодо тарифів, обліку та роботи на ринку.

Через це інвесторам складно заздалегідь визначити витрати на проєкт і розрахувати, коли вкладення в акумулятори окупляться.

За словами Слободяна, усунути ці проблеми можна насамперед через узгодження підзаконних актів НКРЕКП, зокрема правил обліку, тарифних методик і Кодексу систем розподілу.

Що юристи радять підприємствам

Насамперед компаніям рекомендують забезпечити окремий облік електроенергії, яку акумулятори отримують із мережі та повертають до неї. Без цього застосування передбаченого законом механізму розрахунку тарифів може викликати суперечки з оператором мережі.

Також експерти радять ще до встановлення обладнання погоджувати з оператором системи розподілу порядок підключення акумуляторів і розрахунку платежів. Домовленості варто фіксувати документально.

Ще один варіант — встановлювати акумулятори разом із власною генерацією, наприклад, сонячними панелями, і використовувати накопичену енергію без її передавання через зовнішню мережу. Така схема може зменшити обсяг електроенергії, на який нараховують мережеві тарифи.

Підприємства також можуть отримувати додатковий дохід, надаючи послуги з балансування енергосистеми. Однак для цього обладнання має відповідати технічним вимогам, а його власник — пройти необхідні процедури для участі у відповідних ринках.

На думку Слободяна, українське законодавство вже створило основу для розвитку промислових акумуляторів. Тепер потрібно узгодити правила їх підключення, обліку та оплати, щоб підприємства могли заздалегідь розраховувати витрати й планувати інвестиції.

Українська енергосистема проходить через найскладнішу трансформацію у своїй історії — від масштабних руйнувань до побудови розподіленої мережі нового покоління. 21 жовтня редакція AIN презентувала власне дослідження «Українська енергетика: “зелені” рішення, відновлення й інвестиції».

На події обговорили, як країна проходить цей шлях, де шукати фінансування на енергетичне відновлення та які рішення рятують споживачів і бізнес.

Для підготовки матеріалу команда AIN проаналізувала понад 45 профільних джерел. Серед них: дані НЕК «Укренерго», НКРЕКП, Держстату, Міненерго, OECD Nuclear Energy Agency, World Nuclear Association, Energy Charter, Європейсько-українського енергетичного агентства (EUEA) тощо.

Дослідження реалізовано за підтримки партнерів: UGB «Укргазбанк», Ecotech Invest та KTS Engineering.