Собака з висячими вухами: які породи їх мають

Собака з висячими вухами — це собака, у якої вушні раковини звисають униз і прикривають вхід у слуховий прохід, а не стоять вертикально. Таких порід багато: від бігля й бассет-гаунда до кокер-спанієля, лабрадора і такси. Нижче — показові приклади, а не повний перелік.

Висяча форма з’являється не від «спокійного характеру», а від будови хряща і селекції. У цуценят багатьох порід вуха спочатку м’які й можуть підніматися, а до кількох місяців опускаються і лишаються такими. Стоячі вуха, навпаки, тримає пружніший хрящ і інший постав. Обидва варіанти — норма для своїх порід.

На вигляд і на догляд впливає не лише те, що вухо висить, а й його довжина, вага шкіри, шерсть у проході й те, як собака проводить день: у траві, біля води чи в квартирі. Форма вуха не підказує, чи пес буде лагідним, галасливим або впертим.

Які породи собак мають висячі вуха?

Найпростіше впізнати висячі вуха в гончаків і спанієлів: раковина м’яка, опущена і закриває отвір проходу. У ретриверів і такс вухо коротше, але теж не стоїть. Ось кілька впізнаваних прикладів, згрупованих за силуетом, а не за «рейтингом».

Довгі важкі вуха

• Бассет-гаунд. Вуха дуже довгі відносно тіла, часто дістають майже до землі, шкіра важка, постав низький.
• Бладгаунд. Раковини довгі й важкі, голова з глибокими складками, вухо щільно прилягає до щоки.
• Англійський кокер-спанієль. Вуха довгі, з довгою шерстю по краю, звисають нижче лінії щелепи.

У цих трьох порід вухо працює як клапан: закриває прохід і майже не пропускає протяг. Саме тому їх найчастіше згадують, коли говорять про висячі вуха, хоча схожий постав є і в кламбер-спанієля, і в деяких інших гончаків.

Середні й коротші висячі вуха

• Бігль. Вуха середньої довжини, м’які, заокруглені на кінці, не тягнуться до землі.
• Лабрадор-ретривер і золотистий ретривер. Вуха помірно висячі, щільні, прилягають до голови, без довгої «бахроми», як у спанієля.
• Такса. Вуха висячі, відносно широкі, поставлені високо на довгій голові.
• Кавалер-кінг-чарльз-спанієль. Вуха довгі й рясно опушені, але собака дрібна, тож раковина не чіпляє землю так, як у бассета.

Поруч із ними стоять пудель, веймаранер, англійський і ірландський сетери, кавалер не єдиний «кімнатний» приклад. У пуделя вухо висить, а всередині проходу часто росте шерсть — це вже інша ознака, не лише форма раковини. Перелік навмисно короткий: висячі вуха є в десятків порід і в багатьох метисів.

Чим відрізняються собаки з довгими й короткими вухами?

Довге висяче вухо, як у бассет-гаунда чи бладгаунда, вузьке й важке. Воно закриває отвір майже повністю, а нижній край збирає пил, пилок і вологу з трави. Коротше висяче вухо, як у бігля чи лабрадора, теж прикриває прохід, але край не тягнеться по землі, і під раковиною лишається трохи більше руху повітря.

Окремо стоїть шерсть. У кокер-спанієля і кавалера край вуха вкритий довгим волоссям, яке намокає і довше сохне. У лабрадора шерсть на вусі коротка і щільна. У пуделя проблема частіше не в довжині раковини, а в волоссі всередині проходу: воно тримає сірку і воду.

Висяче вухо нагадує кришку на каструлі: тепло і волога під нею тримаються довше, ніж у відкритому посуді. Аналогія закінчується там, де починаються алергія, вузький прохід і купання. Стояче вухо не рятує від запалення, якщо шкіра вже запалена, а коротке висяче не гарантує сухий прохід після плавання.

Старе зведення, на яке посилається AVMA, дає для породистих собак із висячими вухами близько 13–14 % випадків зовнішнього отиту проти приблизно 5 % у собак зі стоячими вухами. Це не «кожен сьомий бассет», а частка в обстежених групах. Британське дослідження VetCompass 2021 рахувало вже шанси з поправкою на інші чинники: у порід із висячими вухами шанс отиту був у 1,76 раза вищий, ніж в інших поставів вуха. Найчастіше в тій вибірці траплявся бассет-гаунд, далі — шарпей, лабрадудль, бігль і золотистий ретривер. Рідше — чихуахуа, бордер-колі, йоркширський тер’єр і джек-рассел. Тобто довжина вуха зрушує ризик, але не замінює породу, алергію і звичку лізти у воду.

На що зважити, обираючи собаку з висячими вухами?

За формою вух характер не читається. Бігль і бассет обидва висловухі, але перший зазвичай голосніший і наполегливіший у запаху, другий спокійніший у русі й важчий у догляді за шкірою складок. Лабрадор із висячими вухами не «м’якший» за німецьку вівчарку зі стоячими лише через раковину. Вдачу задають порода, лінія, досвід цуценяти і те, як із собакою живуть.

Перед вибором корисно звірити не вухо, а день. Гончак із довгим вухом потребує нюхової роботи і не любить багатогодинної тиші в квартирі. Спанієль з рясним вухом вимагає розчісування краю після мокрої трави. Ретривер часто тягнеться до води, тож сушити вуха доведеться після кожного купання. Дрібна собака з висячими вухами, як кавалер, легша в місті, але її вуха все одно треба оглядати, бо раковина закриває прохід не гірше, ніж у великого пса.

Окремо варто спитати в заводчика або в притулку, чи були в батьків повторні отити й алергія. Це не привід відмовлятися від породи, а привід закласти в бюджет візит до ветеринара і засіб для вух, який порадить лікар, а не сусід. Купірування вух «щоб не хворіли» ветеринарні організації не вважають профілактикою: ризик сидить у залозах, шерсті проходу і шкірі, а не лише в тому, що раковина висить.

Як дбати про вуха собаки?

Базовий жест один: раз на тиждень підняти раковину і подивитися на шкіру та видимий край проходу. Здорове вухо без різкого солодкуватого чи кислуватого запаху, без почервоніння, без густих коричневих чи жовтих виділень. Невелика кількість сірки — норма, її не треба вичищати щодня.

Для довгих висячих вух ветеринари частіше радять профілактичне очищення раз на 7–14 днів, і лише засобом для собак. Ватну паличку в прохід не вводять: вона утрамбовує сірку глибше. Після дощу, роси і купання вухо промокають рушником іззовні й під раковиною, не заливаючи воду всередину. Шерсть у проході, якщо вона є, краще прибирати грумеру або лікарю, а не вискубувати вдома.

• Пес трясе головою кілька разів на день або чухає вухо лапою.
• З’явився запах, почервоніння, набряк або виділення.
• Собака нахиляє голову в один бік і не вирівнює її.

Будь-який із цих знаків — привід до ветеринара в найближчі дні, а не через два тижні «поки саме мине». Краплі з аптеки без огляду можуть приглушити свербіж і змазати картину, якщо всередині вже кліщ, дріжджі чи чужорідне тіло.

Практичний розклад на один тиждень виглядає так. У неділю ввечері, після прогулянки, піднімаєте вухо і дивитеся 1–2 хвилини на кожен бік. Якщо край вологий після трави — промокаєте. Якщо лікар уже порадив лосьйон, очищення ставите на той самий день раз на один-два тижні, не частіше: щоденне промивання здорового вуха знімає захисний шар сірки. Якщо в середу пес почав трясти головою, не чекаєте наступної неділі. Для бассета чи кокера цей огляд важливіший, ніж для бігля, але пропускати його не варто і з коротшим висячим вухом після купання в річці.

Читайте новини на сайті Київ Live

Share Post Share