Сьогодні прифронтовою може стати будь-яка лікарня – засновниця нацагенції ZDOROVI

Засновниця та директорка Національної агенції ZDOROVI Наталія Тулінова розказала агентству "Інтерфакс-Україна" про те, як працює система охорони здоров'я на прифронтових територіях та чому виникла ідея створити Асоціацію прифронтових лікарень.

Говорили про гроші, довіру, кадровий голод і про те, чому навіть під обстрілами варто відновлювати доступ до медичних послуг і надавати їх у прифронтових лікарнях, які потребують системної підтримки

Автор: Ганна Левченко

– Як ви бачите актуальну ситуацію в системі охорони здоров'я сьогодні?

– Якщо дивитися на це масштабно, охорона здоров'я сьогодні – це кілька треків, які щодня вчаться чути один одного. Іх чотири: медики, пацієнти, держава, менеджмент лікарень.

Перший – професійна спільнота керівників, що ухвалюють складні рішення про інфраструктуру закладів, автономізацію, про те, як тримати установу на плаву в часи недофінансування і кадрових криз. Другий трек – державна підтримка та політики, законодавство та євроінтеграція. І тут варто бути чесними: одночасне реагування на потреби і реформування системи стало непростим викликом для медичного сектору, але сьогодні українська медицина значною мірою дихає завдяки плечу міжнародних партнерів. Третій вимір потреб – в українського пацієнта. Вони щодня борються не лише з хворобою, а й з рахунком за ліки, яких немає в пакеті гарантій. І четвертий – самі медики, яким потрібні цілком звичайні речі: гідна зарплата, безпека, професійна повага, простір для розвитку. Для команд, що працюють за кілька кілометрів від фронту, – це не абстракція, а питання виживання. І власного, і своїх пацієнтів.

Є ще виклики загальносистемні: заклади, яким доводиться перепрофільовуватися на ходу, закривати одне відділення й відкривати інше. Є інфраструктурні прогалини: свердловини, автономне живлення, усе те, на що місцевій владі чи державі бракує грошей, бо в пріоритеті – безпека, тож лікарні йдуть шукати ресурс самостійно. І над усім цим – кадровий голод, який однаково відчувають і невеличка амбулаторія, і саме міністерство.

– Як реагують міжнародні донори на запити лікарень?

– Тут чесність важливіша за дипломатію. Донорів, готових стояти поруч з українською медициною, стало відчутно менше – і це не секрет, а факт, з яким доводиться жити. Маленькі та середні приватні фонди, які раніше рятували окремі відділення й купували апарати ШВЛ для українських громад, мають обмежені фінансові ресурси. Крім того, вони рятують й інші країни, адже у світі вистачає власних криз. В Україні залишилися великі гравці – урядові програми країн-партнерів, Світовий банк, Червоний Хрест, Caritas та інші. І вони тримають на собі надзвичайне навантаження.

Тому заклад, який шукає підтримки, часто змушений вести справжню дипломатичну гру: доносити свою потребу так, щоб її почули саме ті, хто справді може допомогти. І при цьому  не дублювати запити до кількох донорів одночасно, бо це підриває довіру до всієї системи.

Україна сьогодні стикається з тим, що на тлі заяв про повне забезпечення лікарень усім необхідним одні заклади справді покривають потреби пацієнтів у ліках, а в інших вам з порогу дають перелік препаратів, які доведеться придбати за власні кошти.

– За вашою оцінкою, адже ви комунікуєте з багатьма різними лікарнями, наскільки медична допомога в межах Програми медичних гарантій дійсно покривається державою? Чи за ліки платять пацієнти та донори?

– Міністерство охорони здоров'я України та Національна служба здоров'я України (НСЗУ) говорять про це прямо у своїх звітах: операційна діяльність системи – усе, що стосується Програми медичних гарантій, – тримається значною мірою на міжнародній технічній допомозі. Це не привід соромитися, це факт воєнного часу. Місцеві бюджети сьогодні фінансують хіба точкові історії: ремонт, іноді обладнання, модернізацію, і то нечасто.

За даними НСЗУ, у 2025 році послугами в межах Програми медичних гарантій скористалися понад 23 млн пацієнтів, а загальна кількість наданих послуг сягнула 191,5 млн. Станом на кінець серпня 2026 року договір із НСЗУ має понад 21 тис. надавачів медичних послуг різних форм власності, а в системі ЕСОЗ працюють 394 тис. медичних працівників.

А чому один заклад видає пацієнту список ліків для самостійного придбання, тоді як інший забезпечує все сам? Річ здебільшого не в грошах, а в менеджменті. Керівник, який вчасно перелаштував роботу неефективного відділення чи закрив відділення без пацієнтів і відкрив те, на яке є високий попит і наявна експертиза, отримує ресурс. Той, хто зволікає, залишається без нього. 

Додається ще одна системна проблема – дисципліна роботи з електронною системою охорони здоров'я.

– Як ви вважаєте, скільки менеджерів ефективні, а скільки ні?

– Точну пропорцію назвати важко. Ми працюємо трохи більше ніж з тисячею закладів, і серед них є ті, що потрапляли до "чорного списку" за результатами здійсненого нами моніторингу чи моніторингу НСЗУ. Але мені набагато цікавіше говорити не про невдах, а про лідерів, – тих, кого можна ставити за приклад. Таких закладів, за моїми спостереженнями, до сотні. І це надихає: у державній лікарні лікар може отримувати і 70, і 110 тис. грн, медсестра – 35 тис. Це доказ того, що система здатна платити гідно там, де є воля й компетентність керівника.

– Яка ситуація на прифронтових територіях? Ви виступили ініціатором створення Асоціації прифронтових лікарень. Розкажіть про це.

– Система охорони здоров'я у прифронтових та деокупованих регіонах України – Харківщині, Херсонщині, Миколаївщині, Одещині, Дніпропетровщині, Донеччині, Запоріжжі, Сумщині та Чернігівщині – вже понад чотири роки працює в режимі хронічної нестабільності: зруйнована інфраструктура, дефіцит кадрів, вигорання персоналу та фінансування, яке не враховує специфіку роботи в зоні підвищеного ризику. Донедавна кожен головний лікар вирішував ці проблеми самотужки, звертаючись до донорів чи органів влади поодинці. 

Ідея організації полягає в тому, щоб перетворити розрізнені прохання сотень лікарень на консолідовану позицію, з якою змушені рахуватися і держава, і міжнародні партнери. Інституційним фасилітатором ініціативи виступає Національна агенція ZDOROVI як провайдер якісних змін у секторі медицини. Організація надає репутаційний капітал, налагоджені зв'язки з обласними військовими адміністраціями і департаментами охорони здоров'я, а також доступ до чинних донорських можливостей, які активно підтримують і допомагають медичній системі вистояти. Асоціація консолідує  потреби, залучає ресурси та формує доказову базу для ухвалення рішень.

Протягом останніх трьох років ми свідомо фокусуємося саме на прифронтових областях: Суми, Чернігів, Харків, Миколаїв, Запоріжжя, Дніпро, Одеса, Донецьк, Херсон. Це свідомий вибір – іти туди, де найбільше болю і найменше ресурсу. Ми охопили ці регіони проєктами допомоги – забезпечуємо їх критичними ресурсами, ментальною підтримкою, проводимо закупівлі обладнання та покриваємо потреби лікарень там, де медичні команди тримають життя людей буквально на межі можливого. Запускаємо, разом зі шведськими колегами, освітні програми і стажування. Здійснюємо дослідницькі проєкти в медичній галузі та адвокаційні програми, що піднімають суспільно-значимі питання. Зокрема, ініціативи, спрямовані на захист прав пацієнтів дитячих реанімацій, а також свідомого споживання психоактивних ліків, у тому числі антидепресантів, снодійних та заспокійливих.

Згідно з офіційнимми звітами МОЗ, станом на 1 вересня 2026 року в Україні підтверджено пошкодження або знищення 2687 об'єктів у складі 854 закладів охорони здоров'я; 340 об'єктів у 127 закладах зруйновано повністю. Від початку повномасштабного вторгнення знищено 345 автомобілів екстреної медичної допомоги, ще 225 пошкоджено, 80 захоплено ворогом.

Саме тому й народилася ідея Асоціації прифронтових лікарень – спільного голосу, який можна почути в Києві, Брюсселі, Варшаві чи Женеві. Проблеми Херсонщини й Чернівецької області неможливо міряти однією лінійкою, і об'єднання дає змогу говорити предметно, від імені тих, хто справді на передовій системи. Ідею створення такої Асоціації вже підтримав міністр охорони здоров'я Віктор Ляшко, представники міжнародних програм технічної фінансової допомоги. І це велика довіра, яку хочеться виправдати дією.

Ми враховуватимемо географічне розташування закладів, рівень безпекових ризиків, характер пошкоджень, кадрові виклики та відповідність статутній меті. А успіх нашої ініціативи буде вимірюватись конкретними показниками: обсягом залученого фінансування, кількістю відновлених об'єктів, числом врахованих у нормативних актах пропозицій та зниженням відтоку кадрів. 

У межах першого звернення до закладів і департаментів охорони здоров'я дев'яти регіонів ми отримали 70 заявок про зацікавленість у партнерстві. Це не просто цифра, це 70 команд, які повірили, що разом ми можемо бути сильнішими. Зараз ми вивчаємо їхні реальні потреби – ресурси, кошти, обладнання, ліки, стажування, навчання – далі направимо ресурс туди, де критичність найвища.

Іще один напрям діяльності Асоціації – це підтримка самих медичних працівників та їхніх родин: сьогодні є медики, які загинули, виконуючи свою роботу, а в екстренці є ті, кого досі обстрілюють просто під час виїзду на виклик.

Офіційні оцінки кількості загиблих медичних працівників з 2022 року суттєво різняться залежно від джерела й періоду, точні дані, на жаль, не відомі. Проте, за даними ВООЗ (станом на квітень 2026 року), від початку повномасштабної війни внаслідок 2900 задокументованих атак на систему охорони здоров'я загинуло щонайменше 239 медичних працівників і пацієнтів.

До кінця року ми хочемо зібрати 50 партнерів Асоціації, і в нас уже є перші майданчики, де можемо адвокатувати тему прифронтової медицини – Женева, Варшава, Таллінн, Давос. Починається дуже активна робота.

Серед пріоритетів – адвокація і залучення міжнародних грантів та субгрантингових програм, а також запуск двох спеціальних фондів: фонду критичного реагування, здатного ухвалювати рішення про допомогу лікарні протягом 48 годин після обстрілу, та Фонду підтримки медиків, які постраждали внаслідок війни. Окремий напрям діяльності Асоціації прифронтових лікарень – це подолання кадрової кризи через розроблений нами освітній хаб, який, зокрема, включає закордонні стажування для керівників лікарень у межах Школи стратегій ZDOROVI. Цю програму ми реалізуємо спільно з європейськими партнерами, серед яких ключову роль наразі відіграють представники скандинавських країн. Крім того, впроваджуємо програми психологічної підтримки медичних працівників для запобігання професійному вигоранню команд.

– Сьогодні є багато критиків, які вважають, що поблизу лінії фронту немає сенсу відновлювати лікарні, принаймні до кінця війни. На вашу думку, чи варто відновлювати прифронтові лікарні, поки існує лінія фронту?

– Так, і скажу більше: сьогодні прифронтовою може стати будь-яка лікарня, бо прилітає скрізь. Ми вже звикли до підземних шкіл – тепер, на жаль, доведеться вчитися шукати кошти на облаштування підземних лікарень та операційних в укриттях. Це важка розмова, але чесна: люди на цих територіях залишаються жити, вони заслуговують на медицину, яка триматиме їх у безпеці. Наш меседж простий і, я вірю, переможний: дбати про лікарів і пацієнтів. Це і є найбільша інвестиція в майбутнє країни.