Від експортного дозволу до контракту: що стримує вихід українського ОПК на світові ринки

Відкриття контрольованого експорту українського озброєння порушує питання, яке виходить далеко за межі строків видачі дозволів: чи зможуть вітчизняні підприємства не лише отримати право постачати продукцію за кордон, а й укладати економічно вигідні контракти на міжнародному ринку?

Для українського оборонно-промислового комплексу експорт — це можливість залучати додаткові кошти на масштабування виробництва та технлогічний розвиток. Однак реалізація цих можливостей залежить від того, наскільки запропоновані державою умови відповідатимуть економічним реаліям міжнародної конкуренції.

У попередньому матеріалі Ліга оборонних підприємств України вже звертала увагу на проблеми практичного запуску спрощеної процедури Fast Track, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №875 від 1 липня 2026 року. Проте навіть після усунення процедурних перешкод залишається інше питання: чи не стануть фінансові умови експорту самостійним бар’єром для українських виробників?

Від формального дозволу до реального експорту

Запроваджена постановою №875 модель Fast Track передбачає скорочення строків погодження експортних дозволів із 90 до 30 календарних днів. Однак її практичне застосування залежить від виконання низки умов, зокрема формування переліку держав, до яких можна здійснювати експорт за спрощеною процедурою, та визначення критичних озброєнь і технологій.

Станом на кінець серпня 2026 року необхідні переліки ще не були сформовані. Проте навіть їх затвердження не вирішить усіх проблем нового механізму.

Для виробника принципове значення має не лише швидкість отримання дозволу, а й те, на яких фінансових умовах він зможе реалізувати свій контракт.

Адже отримання дозволу ще не гарантує успішного продажу продукції. Компанія повинна знайти іноземного замовника, запропонувати конкурентоспроможну ціну, узгодити умови постачання та забезпечити виконання взятих на себе зобов’язань.

Саме на цьому етапі особливого значення набувають фінансові умови, закладені в новому експортному механізмі.

20–30% за експорт: плата, яка може впливати на кількість контрактів

Постанова №875 передбачає плату за видачу дозволів у розмірі 20% вартості готових виробів і технологій та 30% — складових частин.

Для виробника це означає необхідність або закладати додаткові витрати в кінцеву вартість продукції, або покривати їх за рахунок власної маржі.

У першому випадку українська продукція може втрачати цінову конкурентоспроможність на міжнародному ринку, де вітчизняні компанії конкурують із міжнародними “важковаговиками”. У другому — сам експорт для підприємства може втратити початковий економічний сенс.

При цьому встановлені ставки застосовуються до принципово різних категорій продукції без урахування індивідуальної собівартості, рівня конкуренції та специфіки конкретного зовнішнього ринку.

Особливо відчутними такі умови можуть стати для підприємств, які лише починають працювати з іноземними замовниками.

На відміну від великих міжнародних виробників, вони ще не мають усталених позицій на зовнішніх ринках, сформованих каналів збуту та довгострокових контрактних відносин.

Водночас кінцева ціна продукції визначається не лише витратами виробника, а й умовами конкуренції. Іноземний замовник порівнює доступні пропозиції, оцінює характеристики виробів, строки постачання, умови обслуговування та загальну вартість придбання.

Тому додаткове фінансове навантаження може впливати не лише на прибутковість українського виробника, а й на саму можливість укладання контракту.

Ліга оборонних підприємств України вважає за необхідне переглянути фінансові умови нового експортного механізму та передбачити нульову ставку плати на початковому етапі відкриття контрольованого експорту. Такий підхід дозволить зменшити фінансові бар’єри для виходу українських виробників на міжнародні ринки та створити передумови для формування стійких експортних відносин.

Бюджетні надходження: важлива не лише ставка, а й обсяг експорту

Дискусія щодо розміру експортних платежів має ще один важливий аспект — оцінку їхнього потенційного впливу на державний бюджет.

Під час парламентського розгляду законопроєкту №15400, який передбачав спрямування плати за оформлення експортних документів до спеціального фонду державного бюджету, було озвучено попередню оцінку Міністерства оборони щодо можливості отримання 40 млрд грн надходжень. Водночас 15 вересня Верховна Рада повернула законопроєкт на доопрацювання.

Однак потенційні бюджетні надходження не можна оцінювати виключно шляхом множення прогнозованого обсягу експорту на встановлену ставку. Адже сам розмір платежу може впливати на кінцеву ціну продукції, конкурентоспроможність виробників та кількість контрактів, які вдасться фактично укласти.

Якщо через додаткове фінансове навантаження частина потенційних замовників відмовиться від української продукції, фактичні надходження можуть виявитися нижчими за початкові розрахунки.

Водночас зниження ставки саме по собі також не гарантує пропорційного збільшення експорту. Для обґрунтованого рішення необхідно враховувати попит, собівартість продукції, цінову політику конкурентів та реальні виробничі можливості підприємств.

Саме тому Ліга вважає доцільним оцінювати економічний ефект різних сценаріїв експортного регулювання, зокрема за ставок 0%, 5%, 10% і 20%, а для складових частин — також із урахуванням передбаченої постановою ставки 30%.

При цьому важливо враховувати не лише прямі платежі за дозволи, а й потенційне збільшення податкових надходжень, валютної виручки, обсягів виробництва та інвестицій.

Економічний результат експорту для держави визначається не тільки тим, скільки коштів вона отримує з окремого контракту, а й тим, скільки таких контрактів українські підприємства зможуть укласти та виконати.

Ми вважаємо, що запровадження нульової ставки на початковому етапі дозволить створити сприятливіші умови для виходу на зовнішні ринки. Питання подальшого перегляду фінансових умов може розглядатися на основі фактичних результатів експортної діяльності та оцінки її економічного ефекту.

Авансові платежі та фінансові ризики виробників

Окремого врегулювання потребує і порядок здійснення платежів.

Для оборонного підприємства укладання експортного контракту не означає негайного отримання всієї його вартості. Виконання замовлення може потребувати попередньої закупівлі комплектуючих, фінансування виробничого циклу, залучення додаткових оборотних коштів та виконання інших зобов’язань.

Якщо до цих витрат додається необхідність сплатити значну суму за експортний дозвіл ще до фактичного виконання контракту, фінансове навантаження на підприємство зростає.

Для компаній, які мають обмежений доступ до кредитування або вже спрямовують значну частину власних ресурсів на виконання державних оборонних замовлень, такі умови можуть створювати додаткові труднощі.

Водночас виробник може зіткнутися із ситуацією, коли дозвіл не буде отримано або виконання контракту стане неможливим з причин, які від нього не залежать. Відповідно, попередньо сплачені кошти перетворюються на додатковий фінансовий ризик.

У зв’язку з цим ми вважаємо, що в разі запровадження плати в майбутньому необхідно передбачити зрозумілий механізм гарантованого повернення коштів у разі відмови у видачі дозволу або якщо контракт не був реалізований з незалежних від виробника причин.

Крім того, доцільно окремо розглянути питання перенесення платежу на етап фактичного виконання контракту.

Фінансові умови експорту мають враховувати не лише інтереси державного бюджету, а й реальні особливості виробничої діяльності підприємств ОПК.

Якою має бути економічна модель контрольованого експорту?

На сьогодні вітчизняна оборонка перебуває на етапі, коли рішення щодо експортного регулювання можуть мати довгострокові наслідки для її присутності на міжнародних ринках.

З одного боку, держава має забезпечувати пріоритетне постачання озброєння та військової техніки для потреб Сил оборони, контролювати міжнародні передачі чутливих технологій і враховувати інтереси національної безпеки.

З іншого — виробникам необхідні зрозумілі та економічно обґрунтовані умови для виходу на зовнішні ринки, залучення інвестицій і розширення виробництва.

Ці завдання не обов’язково суперечать одне одному. Розширення експортної діяльності може стати тим необхідним додатковим джерелом фінансових надходжень, які важливо спрямувати на розвиток виробничих потужностей і які використовуватимуться також для забезпечення внутрішніх оборонних потреб.

На думку Ліги оборонних підприємств України, подальше вдосконалення механізму контрольованого експорту має охоплювати запровадження нульової ставки плати на початковому етапі, перегляд порядку здійснення платежів, врегулювання тестових поставок та забезпечення передбачуваних умов міжнародної виробничої кооперації.

Водночас оцінка результативності експортної політики має враховувати не лише кількість виданих дозволів або безпосередні надходження до бюджету, а й фактичні обсяги експорту, кількість виконаних контрактів, залучені інвестиції та вплив на розвиток українського виробництва.

Саме ці показники дозволять оцінити, наскільки новий механізм сприяє реалізації економічного потенціалу українського ОПК.

Адже кінцевою метою має бути не просто відкриття експорту як адміністративної процедури, а створення умов, за яких українські оборонні підприємства зможуть розширювати виробництво та створювати гідну конкуренцію на міжнародних ринках.

The post Від експортного дозволу до контракту: що стримує вихід українського ОПК на світові ринки appeared first on ldc.org.ua.