Відсутність системного управління під час війни: як Україна прогавила російські реактивні “Шахеди”

Ще у травні 2023 року аналітики зі структур ЗСУ готували закриті записки для профільних відомств із чітким попередженням: росіяни форсують розробку й масштабування реактивних засобів повітряного нападу (реактивні “Шахеди”). Проте реакція української системи виявилася нульовою. 

Про це Texty.org розповів розповів один з офіцерів ЗСУ.

За його словами у поданих закритих записках детально вказувалося, куди рухається російський військово-промисловий комплекс, які технологічні барʼєри він долає і чому на це потрібно реагувати негайно або дипломатичним тиском, або ударами по ворожих виробництвах.

На думку українського офіцера є декілька ключових причин, чому військово-політичне керівництво України проігнорували небезпеку. 

Системні збої управління, психологічні пастки та бюрократична глухота

У високих кабінетах роками жило небезпечне переконання, ніби росіяни – це суцільні “роздовбаї”, технологічно відсталі й не здатні на системний інженерний ривок. Коли аналітики кричали про технологічний прорив ворога, спрацьовувала внутрішня захисна реакція: “Та вони не зможуть, у них руки з ж*пи”.

Також спрацювала бюрократична глухота, або, як її називають наші західні партнери, “синдром Кассандри”: між “написати експертну записку” і “прийняти вольове рішення” лежить прірва.

Військове керівництво України звикло мати справу з традиційними операціями на фронті й просто не чуло попереджень про мікроелектроніку, високоточні верстати та ланцюжки постачання в глибокому тилу ворога.

Кабінетна інертність: система заточена не на стратегічне упередження

Офіцер ЗСУ зазначив, що вже не перший рік у засобах повітряного нападу ініціатива не на нашому боці.

Ми постійно реагуємо на те, що створює противник, бо система заточена лише на гасіння пожеж тут і зараз, а не на стратегічне упередження.

Профільні військові аналітики та інженери констатують наслідки цієї кабінетної інертності. Поки керівництво ігнорувало застереження, фронт зіткнувся з кількома критичними проблемами:

• колапс мобільних груп. Традиційні мобільні вогневі групи з кулеметами фізично не встигають реагувати на повітряні цілі, що йдуть на реактивній тязі (двигунах Telefly JT80) зі швидкістю, близькою до швидкості крилатих ракет. До того ж дрони залітають на висоту, до якої ствольна зброя дістати майже не спроможна. А якщо на кожен такий дрон витрачати дефіцитні зенітні ракети, це матиме руйнівний вплив на економіку. І, власне, ніяких ракет не вистачить – їх і так мало;
• безпорадність РЕБ. Перехід ворога на захищену цифрову навігацію став несподіванкою для тих, хто роками закладав в армійські замовлення України колись ефективне обладнання і не міг уявити, що воно швидко застаріє. 

Запізнілі спроби наздогнати

На жаль, Україна змушена наздоганяти РФ у сегменті масових далекобійних і реактивних засобів.

На початку повномасштабного вторгнення пріоритетом була базова номенклатура: артилерія, снаряди, ППО близької дії, а кошти на масштабні інноваційні проєкти виділялися із запізненням. Керівництво ЗСУ та Міноборони вчасно не замовили наукові розробки, які дали б змогу випускати реактивні дрони-перехоплювачі. Відповідно ніхто не напрацьовував протидію реактивним “Шахедам”. Гроші в держави на такі розробки є, а от час на війні – катастрофічно дефіцитний ресурс. І ми його втратили через сліпоту керівництва.

На думку офіцера ЗСУ саме через відсутність стратегії та планомірної роботи влади, Україна має незадовільні показники перехоплення масованих російських атак та змушена закривати дірки в авральному режимі, роблячи замовлення на виготовлення бодай чогось. Навіть якщо не брати до уваги наші втрати від влучань, це дорожче, ніж планомірна робота.

Раніше “ВК” повідомляв, що росіяни знов вдарили по Південному мосту в Києві.