​«Вирівнювання» у перекладі з сором'язливо-нацбанківського діалекту це - «підняти тарифи на комуналку»

Перший заступник голови Національного банку України Сергій Ніколайчук сказав, що субсидіювання цін на житлово-комунальні послуги є дорогим для держави.

«Це створює додатковий тиск на бюджет, на квазібюджетні баланси. Тому рано чи пізно це все одно треба буде вирівнювати», - сказав він.

Вирівнювання - це підняти тарифи на комуналку, у перекладі з сором'язливо-нацбанківського діалекту.

Хочу нагадати, звідки тягнеться ця розмова. Підняття тарифів почалося у часи Порошенка-президента та прем'єра Яценюка. Ініціатива йшла від усіх, хто хотів заробляти на них більше. Включно із Коболєвим з «Нафтогазу».

Але на перепоні усіх цих хотєлок стала об'єктивна реальність. Справа у тому, що населення України є дуже розшарованим за рівнем статків. Є доволі великий прошарок людей, що здатні платити навіть ринкові ціни. Але паралельно є мільйони людей, які витрачають усі доходи на їжу та повсякденні потреби. Зокрема, це більше ніж 10 мільйонів пенсіонерів. Тож підвищення тарифів призвело б до великих боргів зі сплати.

Рішення вигадали доволі «елегантне». Нехай за тих, хто не здатний платити, платить держава! Коболєв та бізнесмени були у захваті, бо їм не надто важливо, з якого джерела надходитимуть гроші.

А ось держава - то інша справа. У світі існує певного роду «золотий стандарт». Якщо після підвищення тарифу держава мусить платити більше, ніж за _% населення, тарифи підвищувати неможна. Я не пам'ятаю точну цифру. Умовно, вона десь близько 10%. В Україні ж вона мала перевищити 30-40%.

Іншими словами, підвищувати тарифи було недоречно. Бо, геть простою мовою, олігархи мали б прибутки за рахунок викачування державного бюджету.

Як ви, напевно, здогадалися, про цей факт не стали згадувати. Тарифи переможно підвищили. Держава почала платити переможно великі субсидії на сплату комунальних послуг. Всі у «шоколаді».

Будь-яку критику розбивали через активістів-грантоїдів. Ми ж не Азаров, ми ж за ринкову економіку. За президента Зеленського, вся історія продовжилася. Ми ж лібертаріанці, ми ж прагнемо до Європи. Правда, вже почали казати про потрібних українців, які можуть платити, та непотрібних решту. Але ці розмови швидко приховали.

І ось, ця історія тягнеться вже десь років з десять. Дивним чином, перекоси досі не ліквідовано. Борги за комуналку - 106,6 мільярдів. Перспектив погашення - жодних.

Ринкові тарифи встановити досі неможливо, бо населення не потягне. Бюджет теж не потягне, бо доведеться платити ще більше субсидій, а грошей немає навіть за поточних обставин. Ну хіба що Макрон та коаліція рішучих дадуть грошей, але щось вони не поспішають. Тому після кожного підвищення тарифів відбувається кампанія з виявлення та скасування «надмірних» субсидій. Пенсіонер має авто - нехай продає та платить. Ну і так далі.

За цим цирком стоїть простий факт: Україна не має середніх доходів населення як у Європі, тож не може платити європейські тарифи. Але визнати це ніхто не хоче, бо доведеться шукати відповідні рішення. А це означає дещо відмовитися від концепції «ми за ринкову економіку, ми прямуємо до ЄС». Отже, усі мовчать. Женуть інфляцію. Та час від часу сором'язливо підвищують тарифи, хоча обіцяли цього не робити. А перед цим випускають Ніколайчуків, аби ті розповідали казки, чому субсидії є дорогими для держави, тож підвищення тарифів є неминучим.

Звісно, тримаймо єдність. Кажемо, що скоро вибори, тому підвищувати тарифи ніззя.

Сергій Лямець, facebook.com

Фото зі сторінки ФБ Сергія Лямця