«Врятував десять життів під обстрілами»: історії бойових медиків 153-ї бригади на Запорізькому напрямку

Десять врятованих життів і вісім відбитих штурмів

Боєць із позивним Ку-ку провів разом із побратимами кілька місяців на бойовій позиції. За цей час йому вдалося врятувати десять життів.

Поранення, з якими доводилося працювати, були різними — від кульових до уламкових. Іноді допомогу потрібно було надавати просто під ворожим вогнем.

«У хлопців були кульові та уламкові поранення. Один намагався дійти до нас із сусіднього бліндажа: сильна кровотеча, впав знесилений, кругом ворожі дрони, міни. Зустрів його, надав допомогу — евакуювали», — пригадує військовий.

Позицію, на якій перебував медик, російські військові намагалися штурмувати вісім разів. Захисникам вдалося відбити атаки.

Особливо важким для Ку-ку став вихід із передової. Дві доби військовий разом із побратимами перебував під загрозою ворожих ударів.

«Три кущі, під одним я, а два сусідні окупанти випалюють вщент. Емоції — найгірше, що траплялося зі мною у житті».

Внаслідок постійних обстрілів, зокрема застосування КАБів, артилерії та дронів, військовий отримав серйозні контузії.

До повномасштабної війни Ку-ку не мав стосунку до медицини. Необхідні навички він опанував уже під час служби.

«Навіть уколу боявся зробити, а тут — ні, бо хлопцям і так боляче, моя допомога їм — необхідність».

Найважчим для медика залишається усвідомлення, що через обстріли не кожному пораненому вдається допомогти вчасно.

Нині військовий проходить лікування. Після пережитого на передовій мріє про простий відпочинок.

«Хочу добряче попаритися в чанах, змити з себе сліди війни».

«Хлопці для мене — бородаті діти»: історія медикині Нони

Інший досвід має старша бойова медикиня 153-ї бригади з позивним Нона. До війська вона прийшла з медичною освітою та понад трирічним стажем роботи в реанімації, де рятувала дорослих і дітей.

У війську дівчина перебуває від початку повномасштабного вторгнення. Втім, мобілізуватися їй вдалося лише з третьої спроби.

«Попередні два рази відмовляли: молода — на той момент мені було 24».

Зараз Нона працює в артилерійському дивізіоні. Вона бере участь в евакуації поранених, надає допомогу та стежить за здоров’ям військовослужбовців.

Окрім безпосередньої роботи з пораненими, медикиня забезпечує передачу ліків на позиції та контролює медичні процеси дистанційно.

«Хлопці для мене — “бородаті діти”, поранення, хвороби погіршують їхнє здоров’я, мій обов’язок — зробити все, щоби вони видужали».

Одна з нещодавніх евакуацій відбувалася під російськими обстрілами. Внаслідок атаки учасники евакуації отримали контузії, однак змогли виконати завдання.

«Всі отримали контузію, але місію виконали, інакше ніяк — ми родина», — розповідає Нона.

Попри небезпеку та постійне навантаження, медикиня не планує залишати військову службу після завершення війни.

«Форма мені подобається більше, ніж білий халат».

Саме від їхньої роботи часто залежить, чи вдасться пораненим захисникам повернутися додому живими.

Джерело тексту та фото: 153-я ОМБр