Захист від судового тиску: чому анти-SLAPP закон потрібен усім, хто говорить публічно

Оксана Нестеренко, виконавча директорка Міждисциплінарного науково-освітнього центру протидії корупції в Україні ACREC

Анти-SLAPP — це захист від позовів, які використовуються для тиску на людей через їхню публічну діяльність. Такі справи перевантажують суди й затримують розгляд інших позовів. Впливові позивачі можуть використовувати свою фінансову перевагу, щоб змусити замовкнути журналістів, активістів та інших учасників суспільної дискусії.

Кожна така справа забирає час суддів і працівників суду. Позивач може досягти своєї мети, навіть програвши: достатньо змусити людину чи організацію роками витрачати кошти та сили на захист.

Тому протидія SLAPP має дві пов’язані цілі: захистити суди від зловживань і забезпечити свободу вираження поглядів.

30 вересня 2026 року у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт №16117 "Про захист осіб, які здійснюють громадську участь, від явно необґрунтованих позовів або зловживань судовим процесом". SLAPP — це використання судового процесу передусім для залякування, фінансового виснаження чи примушування до мовчання через публічну діяльність із суспільно важливих питань. Наразі документ опрацьовують у парламентському комітеті.

Законопроєкт має захистити право на справедливий суд і свободу вираження поглядів. Для цього він пропонує механізми протидії судовому тиску на людей, які порушують суспільно важливі питання.

Чому такий захист необхідний? Позивачу не обов’язково вигравати справу. Достатньо змусити людину шукати адвоката, витрачати значні кошти й роками захищатися в суді. За цей час розслідування може зупинитися, а громадська кампанія — припинитися. Інші люди, побачивши ціну публічної критики, можуть обрати мовчання. Це називають "охолоджувальним ефектом": судовий тиск залякує не лише відповідача, а й тих, хто міг би порушувати подібні проблеми.

Уявімо невелику регіональну редакцію, яка опублікувала розслідування про можливі зловживання під час використання бюджетних коштів. У відповідь впливова особа подає позов про захист ділової репутації з вимогою значної грошової компенсації.

Навіть якщо журналісти доведуть свою правоту, вони можуть витратити роки на засідання, адвокатів і підготовку документів. Це забирає ресурси, потрібні для журналістської роботи. Інші редакції, побачивши такі наслідки, можуть відмовитися від подібних розслідувань. Іноді позивачу достатньо самого тривалого процесу, щоб досягти бажаного результату.

І це не абстрактна проблема для України.

У 2020 році тодішня виконувачка обов'язків директора Державного бюро розслідувань Ірина Венедіктова подала позов проти Центру протидії корупції та "Української правди" через публікації про можливий вплив її чоловіка на кадрові рішення ДБР.

Інший приклад — судовий спір колишнього заступника голови Адміністрації Президента Андрія Портнова з журналістами програми "Схеми". У вересні 2024 року Київський апеляційний суд залишив у силі рішення на користь позивача. Справа викликала дискусію про ризики судового тиску на журналістів, які висвітлюють діяльність впливових публічних осіб.

Ще одним показовим випадком є історія екологічного активіста Михайла Берчука, який документує екологічні порушення на Кіровоградщині. За даними Центру прав людини ZMINA, проти нього подали позов на 5 мільйонів гривень. Правозахисники розцінюють цей судовий процес як спробу залякати активіста та обмежити його публічну діяльність.

Звичайно, сам факт подання позову проти журналіста чи активіста ще не означає, що йдеться про SLAPP. Встановлювати наявність зловживання повинен суд. Однак ці випадки демонструють, чому проблема потребує суспільної уваги.

У дослідженні ACREC "Протидія SLAPP-позовам: оцінка відповідності українського законодавства Директиві (ЄС) 2024/1069" ми проаналізували наявні процесуальні гарантії та дійшли висновку, що вони не забезпечують достатнього захисту від специфічних ризиків стратегічних позовів проти громадської участі.

Саме таким зловживанням покликаний протидіяти законопроєкт №16117. Він не забороняє подавати позови й не звільняє журналістів чи активістів від відповідальності. Кожен зберігає право звернутися до суду. Але якщо позов використовують як інструмент тиску, суд отримує спеціальні механізми реагування.

Про зловживання можуть свідчити, зокрема, явно необґрунтовані чи непропорційні вимоги, погрози або численні позови, спрямовані на виснаження відповідача. Ці обставини оцінює суд, який може припинити провадження на ранній стадії та вирішити питання про відшкодування витрат. Адже право звернутися до суду не дає права використовувати суд для переслідування інших. Саме в цьому суть анти-SLAPP законодавства: захистити судочинство від зловживань, а громадян — від тиску за участь в обговоренні суспільно важливих питань.

Поява законопроєкту вже викликала публічну дискусію. Зокрема, в одній із колонок на "Інтерфакс-Україна" висловлено застереження, що запропоновані механізми анти-SLAPP порушують принцип юридичної визначеності, створюють необґрунтовані процесуальні привілеї для громадських активістів і передумови для їхньої безкарності, обмежують право інших осіб на доступ до суду та загрожують принципу справедливого судочинства.

Щоб показати, чому такі висновки є необґрунтованими, звернімося до європейських правових стандартів та результатів ґрунтовних досліджень авторитетних аналітичних та академічних інституцій.

Чи створює широке коло захищених осіб правову невизначеність?

Почнемо з простого запитання: чи повинна людина мати журналістське посвідчення або належати до громадської організації, щоб без страху говорити про проблему своєї громади?

Мешканка села може вперше виступити проти забруднення річки. Батьки –  повідомити про небезпечні умови в школі. Людина без досвіду громадської участі – дослідити сумнівну закупівлю. Відсутність професійного статусу не зменшує суспільного значення їхніх дій.

Захист має залежати від конкретної діяльності людини та обставин спору. Участь у суспільній дискусії не дає постійного імунітету від відповідальності. Інші особи зберігають право подати обґрунтований позов, зокрема щодо того самого публічного виступу.

Такий підхід закріплено у статті 4 Директиви ЄС 2024/1069. Вона пов’язує громадську участь зі свободою вираження поглядів, мистецтва і науки, зібрань та об’єднань із питань суспільного інтересу. Поняття охоплює також безпосередньо пов’язані підготовчі дії та допомогу.

Широке коло захищених осіб саме по собі не робить закон невизначеним. Суд має з’ясувати, чи пов’язаний позов із громадською участю людини та чи є законні підстави для спеціального захисту. Її професія або належність до організації не є вирішальними.

Чи створюють оціночні поняття правову невизначеність?

Один із закидів до законопроєкту № 16117 стосується використання оціночних понять, зокрема фінансової переваги позивача, його впливу чи погроз на адресу відповідача. Але чи справді наявність таких понять порушує принцип правової визначеності?

Оціночні поняття — невіддільна частина українського законодавства та судочинства. Суди щодня встановлюють, що є "добросовісністю", "розумністю", "справедливістю", "істотним порушенням договору" або "поважними причинами" пропуску процесуального строку. Закон визначає правові критерії, а суд оцінює конкретні обставини та докази.

Саме такий підхід закладений у анти-SLAPP-законопроєкті №16117. Він не пропонує визнавати позов зловживальним лише через фінансову перевагу позивача або його впливовість. Визначальними є мета використання судового процесу — перешкоджання громадській участі чи покарання за неї — та встановлені законом ознаки зловживання. Серед них, зокрема, використання дисбалансу сил, погрози, непропорційні вимоги та процесуальна поведінка, спрямована на виснаження відповідача. Ці обставини має встановити й оцінити суд, а не припускати автоматично.

Ба більше, використання оціночних понять для встановлення зловживання судовим процесом уже передбачене українським законодавством і застосовується судами. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 1 липня 2026 року у справі № 910/10837/25 прямо зазначила, що такі поняття, як "завідомо безпідставний позов" та "спір, який має очевидно штучний характер", є оціночними й потребують судового тлумачення та формування критеріїв їх застосування. При цьому суд має встановити недобросовісну мету, непропорційність використання процесуальних механізмів та суперечність поведінки учасника завданням судочинства. Отже, сама наявність оціночних понять не робить механізм протидії судовим зловживанням юридично невизначеним: принципове значення мають критерії їх застосування та належне обґрунтування судового рішення.

Відповідно, правова визначеність не означає відмови від оціночних понять. Вона означає наявність чітких законодавчих критеріїв, які суд застосовує до встановлених фактів. Саме такий підхід дозволяє протидіяти судовим зловживанням, не позбавляючи жодну зі сторін права на справедливий суд.

Чи порушує раннє припинення справи право на суд?

Ще одне застереження щодо анти-SLAPP полягає в тому, що можливість раннього припинення судового провадження фактично позбавляє позивача права на судовий захист. Але чи справді це так?

Право на справедливий суд належить обом сторонам. Позивач має право захистити свої порушені права. Відповідач — право на справедливу процедуру, яка не перетворюється на інструмент його виснаження. Тому принципово важливо розмежовувати право звернутися до суду та зловживання цим правом.

Стаття 6 Європейської конвенції з прав людини гарантує право на справедливий суд, а стаття 55 Конституції України — право на судовий захист. Проте ці гарантії не означають, що судова система повинна залишатися беззахисною перед використанням процесуальних прав усупереч їхньому призначенню. Ба більше, українське процесуальне законодавство вже забороняє зловживання процесуальними правами. Отже, сама ідея судових механізмів протидії таким зловживанням не є новою чи несумісною з правом на справедливий суд.

Особливість SLAPP полягає в тому, що шкода може виникнути задовго до ухвалення остаточного рішення. Уявімо невелику редакцію, яка змушена обирати між продовженням журналістського розслідування та черговими витратами на адвокатів. Навіть якщо через кілька років редакція виграє справу, це не поверне їй витрачених ресурсів і не компенсує втрачених можливостей провести інші розслідування. Тому захист, який настає лише після багаторічного процесу, може виявитися запізнілим.

І це не гіпотетичний сценарій, а реальність українських медіа, яку вже не один рік підтверджують журналісти, медіаюристи, експерти та представники судової влади. Конкретні справи й наслідки таких позовів обговорювали, зокрема, під час круглих столів, присвячених протидії SLAPP в Україні.

Саме для запобігання таким наслідкам стаття 11 Директиви (ЄС) 2024/1069 передбачає можливість раннього відхилення явно необґрунтованих вимог, а стаття 13 — право оскаржити відповідне рішення. Це не означає автоматичного припинення справи лише тому, що відповідач є журналістом чи громадським активістом. Рішення ухвалює суд після перевірки законних підстав, з урахуванням позицій сторін та з належним обґрунтуванням.

Водночас важливо розрізняти явно необґрунтовані вимоги та зловживальні судові провадження. Позов може використовуватися як інструмент тиску, навіть якщо його вимоги не є явно необґрунтованими. Тому раннє відхилення позову та інші заходи протидії зловживанням мають різні підстави застосування. Змішування цих механізмів створювало б ризик для процесуальних прав сторін.

Отже, раннє відхилення явно необґрунтованого позову саме по собі не порушує права на справедливий суд. Навпаки воно дозволяє захистити не лише право позивача на судовий розгляд, а й право відповідача не зазнавати виснажливого судового переслідування. Вирішальне питання полягає не в самому існуванні такого механізму, а в тому, наскільки чітко визначені підстави та гарантії його застосування.

Хто має доводити зловживання і навіщо у справі громадські організації?

Ще два закиди до законопроєкту №16117 стосуються тягаря доказування та участі громадських організацій у судовому процесі. Однак обидва механізми покликані протидіяти характерній для SLAPP асиметрії ресурсів і впливу між сторонами, а не створювати необґрунтовані привілеї для відповідача.

Щодо тягаря доказування, спеціальний його розподіл давно відомий українському праву. Зокрема, частина третя статті 81 ЦПК України передбачає, що у справах про переслідування викривачів роботодавець має довести правомірність своїх рішень та відсутність їхнього зв’язку з повідомленням про корупцію. Мета такого підходу — забезпечити не лише формальну, а й фактичну рівність сторін. Адже журналіст чи активіст, який діє в суспільному інтересі, нерідко протистоїть впливовому позивачу, здатному фінансувати багаторічні процеси та залучати команди дорогих адвокатів. Така нерівність прямо передбачена пунктом 4 частини першої статті 2 законопроєкту як одна з можливих ознак SLAPP.

Механізм працює так: після подання позову проти особи у зв’язку з її громадською участю відповідач має право звернутися до суду з клопотанням про закриття провадження, якщо вважає, що позов має ознаки SLAPP, визначені пунктом 4 частини першої статті 2 законопроєкту № 16117. У клопотанні він зазначає обставини, які вказують на можливе зловживання, але обов’язок довести відсутність таких ознак законопроєкт покладає саме на позивача. Якщо суд не встановлює зловживання, справа продовжує розглядатися по суті за звичайними правилами доказування. Якщо ж суд встановлює, що позов є зловживанням судовим процесом проти громадської участі, провадження закривається. Адже в такому разі судовий процес використовується не для захисту порушеного права, а як інструмент тиску на громадську участь.

Щодо громадських організацій, їхня участь пояснюється тим, що захист громадської участі — це захист не лише окремої особи, а й суспільного інтересу та демократії. Стаття 11 законопроєкту, як і стаття 9 Директиви (ЄС) 2024/1069, передбачає можливість залучення спеціалізованої експертизи організацій, яка допомагає суду оцінити характер спору. За своєю функцією цей механізм близький до міжнародно відомого інституту amicus curiae — "друга суду". Йдеться не про кількісну перевагу відповідача, а про допомогу суду в захисті суспільного інтересу. Причому законопроєкт прямо передбачає, що такі організації можуть вступати у справу лише за згодою відповідача і не мають права оскаржувати судові рішення.

Отже, ці гарантії — не український правовий експеримент, а інструменти, сформовані на основі багаторічних міжнародних досліджень SLAPP та експертних напрацювань і закріплені в європейських стандартах. Їхня мета — забезпечити реальну рівність можливостей сторін і справедливий суд, а не безкарність відповідача.

Чому законопроєкт варто підтримати

Законопроєкт №16117 заслуговує на підтримку як крок до впровадження Директиви (ЄС) 2024/1069 та європейських стандартів протидії SLAPP. Він має допомогти у випадках, коли сам процес стає покаранням за публічну критику. Для журналістів, правозахисників і мешканців громад своєчасне припинення зловживання означає можливість продовжувати роботу. Для суспільства — доступ до інформації про владу, корупцію та порушення прав. Історія мальтійської журналістки Дафне Каруани Галіції, яка розслідувала корупцію, зазнавала численних судових переслідувань і була вбита у 2017 році, нагадує про значення такого захисту для демократії.

Критикувати окремі положення законопроєкту необхідно. Водночас запропоновані механізми спираються на міжнародні дослідження та аналіз реальних справ. Над українським документом працювали національні фахівці за участю міжнародних експертів і підтримки Ради Європи. Тому критика має супроводжуватися пропозиціями: які інші інструменти захистять від SLAPP і чим підтверджена їхня ефективність.