Капіталізм, який ми заслужили. Рецензія на фільм «Ейфорія»

Money, power and respect, you can sleep at night.
The LOX, «Money, Power & Respect»
Фантастичний зимовий Нью-Йорк. Вулицями бігають білі коні, дивакувата жінка годує замість голубів дрони, безхатьки грабують магазини, а балакучий таксист у виконанні Джанкарло Еспозіто пояснює мовчазному пасажиру, що рабство в західному світі ніхто не скасовував – тепер його просто називають інакше. А ще нарікає на людей, які купують речі, що їм не потрібні, за гроші, яких не мають, щоб справити враження на тих, кому на них байдуже. Саме так, на думку героя, і крутяться шестерні сучасного капіталізму.
«Ейфорія» (Euphoria) – нова робота німецького художника й режисера Юліана Розефельдта, представлена в Україні в межах 32-го фестивалю «Нове німецьке кіно». Раніше він прославився «Маніфесто», де Кейт Бланшетт у тринадцяти образах зачитувала маніфести мистецьких течій. Тепер замість теорії мистецтва Розефельдт узявся за економіку: склав антикапіталістичний маніфест із цитат мислителів, письменників і музикантів – від античних філософів і Карла Маркса до Snoop Dogg.
Спочатку Розефельдт створив «Ейфорію» як масштабну 24-канальну відеоінсталяцію, яку демонстрували в мистецьких просторах різних країн. Для кінотеатрального прокату автор перетворив її на 91-хвилинний фільм, хоча походження роботи помітне в кожному епізоді. Адже тут немає звичного сюжету, головного героя чи драматичного конфлікту. Натомість маємо послідовність окремих сцен, у яких персонажі з різних боків говорять про владу грошей, соціальну нерівність і суспільство надмірного споживання.

Місцем дії став Нью-Йорк – чи не найочевидніший символ глобального капіталізму. Щоправда, чимало сцен, що відбуваються в Нью-Йорку, знімали в Софії, Берліні й навіть Києві. Українськими локаціями стали, зокрема, завод «Кузня на Рибальському», залізничний вокзал і разючий приклад радянського модернізму – колишній автобусний парк № 7 на Дарниці. Зйомки тут перервали за кілька днів до повномасштабного російського вторгнення. Причому сам Розефельдт визнає іронічність ситуації: критикуючи капіталізм, він змушений шукати дешевші виробничі майданчики й діяти за правилами тієї самої системи. Навіть її критика давно стала частиною ринку.
Таксист розмірковує про експлуатацію, безхатьки на закинутій верфі – про злидні, працівниці складу – про нескінченний обіг товарів, банківські клерки й клієнти – про владу грошей. До них приєднуються сортувальники сміття, підлітки серед покинутих автобусів і відвідувач супермаркету – тигр. Усіх об’єднує розчарування світом, де гонитва за достатком давно підмінила прагнення до щастя.
Але півтори години монологів про економіку навряд чи перетворилися б на захопливе кіно. Тому Розефельдт розбавляє їх фантастичними образами, хоровим співом і масовою хореографією, до постановки якої долучилася трупа Раду Поклітару. Згаданий тигр філософствує голосом Кейт Бланшетт. Відчувається, що автор мислить передусім як художник: композицією кадру, рухом тіл, тим, як люди займають простір у кадрі. Кожна сцена могла б існувати як самостійна інсталяція.

Утім, за цією візуальною винахідливістю ховаються досить знайомі тези. Люди працюють, аби купувати речі, які не роблять їх щасливими. Багатії накопичують статки, бідні стають біднішими, а нескінченне економічне зростання, яке є вимогою капіталізму, виснажує і людей, і планету. Поряд зі справді влучними спостереженнями трапляються банальності й відверто спірні судження. Якщо вдуматися в окремі цитати, знайдеться чимало приводів посперечатися.
Проте режисер, здається, й не розраховує на предметну економічну дискусію. Він виплескує на глядача такий інтенсивний потік думок, музики й образів, що окремі тези поступово зливаються в один великий хор суспільного розчарування. У цьому сенсі «Ейфорія» справді працює як інсталяція, покликана викликати певне відчуття, а не як фільм, що має розповісти послідовну історію.

Зрештою, це своєрідний гімн маленькій людині, затиснутій між обіцянками безмежних можливостей і необхідністю нескінченно працювати заради наступної покупки в кредит. Красивий, місцями дотепний і музично насичений кіноперформанс, у якому форма значно оригінальніша за більшість висловлених ідей. І назва виявляється іронічною: капіталізм не лише експлуатує людину, а й спокушає обіцянкою щастя, яке неодмінно чекає з наступним придбанням. Та навіть розуміючи правила цієї гри, ми продовжуємо в неї грати.
Дмитро Сидоренко
Найкращі історичні фільми всіх часів
Підтримайте нашу редакцію:
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- Telegram — t.me/kinowarcom
- Viber — viber.com/kinowar.com
- WhatsApp — whatsapp.com/channel/kinowar.com
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- threads — threads.com/@kinowar.com.ua
- facebook — facebook.com/goodkino
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua/donate
- фонд Сергія Стерненка (допомога армії) — sternenkofund.org/donate
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org/dopomogty
- Охматдит (допомога дітям) — ohmatdyt.com.ua/dopomagati