$ 45.43USD
€ 50.22EUR


Капіталізм, який ми заслужили. Рецензія на фільм «Ейфорія»

Капіталізм, який ми заслужили. Рецензія на фільм «Ейфорія»

Money, power and respect, you can sleep at night.

The LOX, «Money, Power & Respect»

Фантастичний зимовий Нью-Йорк. Вулицями бігають білі коні, дивакувата жінка годує замість голубів дрони, безхатьки грабують магазини, а балакучий таксист у виконанні Джанкарло Еспозіто пояснює мовчазному пасажиру, що рабство в західному світі ніхто не скасовував – тепер його просто називають інакше. А ще нарікає на людей, які купують речі, що їм не потрібні, за гроші, яких не мають, щоб справити враження на тих, кому на них байдуже. Саме так, на думку героя, і крутяться шестерні сучасного капіталізму.

«Ейфорія» (Euphoria) – нова робота німецького художника й режисера Юліана Розефельдта, представлена в Україні в межах 32-го фестивалю «Нове німецьке кіно». Раніше він прославився «Маніфесто», де Кейт Бланшетт у тринадцяти образах зачитувала маніфести мистецьких течій. Тепер замість теорії мистецтва Розефельдт узявся за економіку: склав антикапіталістичний маніфест із цитат мислителів, письменників і музикантів – від античних філософів і Карла Маркса до Snoop Dogg.

Спочатку Розефельдт створив «Ейфорію» як масштабну 24-канальну відеоінсталяцію, яку демонстрували в мистецьких просторах різних країн. Для кінотеатрального прокату автор перетворив її на 91-хвилинний фільм, хоча походження роботи помітне в кожному епізоді. Адже тут немає звичного сюжету, головного героя чи драматичного конфлікту. Натомість маємо послідовність окремих сцен, у яких персонажі з різних боків говорять про владу грошей, соціальну нерівність і суспільство надмірного споживання.

«Ейфорія» (Euphoria)

Місцем дії став Нью-Йорк – чи не найочевидніший символ глобального капіталізму. Щоправда, чимало сцен, що відбуваються в Нью-Йорку, знімали в Софії, Берліні й навіть Києві. Українськими локаціями стали, зокрема, завод «Кузня на Рибальському», залізничний вокзал і разючий приклад радянського модернізму – колишній автобусний парк № 7 на Дарниці. Зйомки тут перервали за кілька днів до повномасштабного російського вторгнення. Причому сам Розефельдт визнає іронічність ситуації: критикуючи капіталізм, він змушений шукати дешевші виробничі майданчики й діяти за правилами тієї самої системи. Навіть її критика давно стала частиною ринку.

Таксист розмірковує про експлуатацію, безхатьки на закинутій верфі – про злидні, працівниці складу – про нескінченний обіг товарів, банківські клерки й клієнти – про владу грошей. До них приєднуються сортувальники сміття, підлітки серед покинутих автобусів і відвідувач супермаркету – тигр. Усіх об’єднує розчарування світом, де гонитва за достатком давно підмінила прагнення до щастя.

Але півтори години монологів про економіку навряд чи перетворилися б на захопливе кіно. Тому Розефельдт розбавляє їх фантастичними образами, хоровим співом і масовою хореографією, до постановки якої долучилася трупа Раду Поклітару. Згаданий тигр філософствує голосом Кейт Бланшетт. Відчувається, що автор мислить передусім як художник: композицією кадру, рухом тіл, тим, як люди займають простір у кадрі. Кожна сцена могла б існувати як самостійна інсталяція.

«Ейфорія» (Euphoria)

Утім, за цією візуальною винахідливістю ховаються досить знайомі тези. Люди працюють, аби купувати речі, які не роблять їх щасливими. Багатії накопичують статки, бідні стають біднішими, а нескінченне економічне зростання, яке є вимогою капіталізму, виснажує і людей, і планету. Поряд зі справді влучними спостереженнями трапляються банальності й відверто спірні судження. Якщо вдуматися в окремі цитати, знайдеться чимало приводів посперечатися.

Проте режисер, здається, й не розраховує на предметну економічну дискусію. Він виплескує на глядача такий інтенсивний потік думок, музики й образів, що окремі тези поступово зливаються в один великий хор суспільного розчарування. У цьому сенсі «Ейфорія» справді працює як інсталяція, покликана викликати певне відчуття, а не як фільм, що має розповісти послідовну історію.

«Ейфорія» (Euphoria)

Зрештою, це своєрідний гімн маленькій людині, затиснутій між обіцянками безмежних можливостей і необхідністю нескінченно працювати заради наступної покупки в кредит. Красивий, місцями дотепний і музично насичений кіноперформанс, у якому форма значно оригінальніша за більшість висловлених ідей. І назва виявляється іронічною: капіталізм не лише експлуатує людину, а й спокушає обіцянкою щастя, яке неодмінно чекає з наступним придбанням. Та навіть розуміючи правила цієї гри, ми продовжуємо в неї грати.

Дмитро Сидоренко

Найкращі історичні фільми всіх часів

Підтримайте нашу редакцію:

Монобаза

Інші опції

Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:

Підтримайте Україну: